Для корінних кіровоградців наявність гранітного кар’єру на околиці міста явище звичайне, бо за його наявності вони народилися, жили, живуть і житимуть.  Продукція підприємства відкритого у далекі ще двадцяті роки минулого століття буде зажди потрібна місту, яке завжди будувалося та виросло за роки його існування майже втричі.

  Але якось галасно стало останні років п’ять навколо того підприємства. З’явилися так звані проблеми екології: забруднення пилом та гуркіт, якого місто зовсім не чує, але який долітає до будинків збудованих  неподалік за останні 20-30 років.  За  проблему, тобто за галас на ниві екології,  взялися навіть деякі місцеві ЗМІ. Писали пафосно, з розрахунком на зовнішній ефект, але не турбуючи себе ні історичними довідками, ні поглибленням у тему, щоб дізнатися хто перший це розпочав. Як і для чого підняв той галас, чи «проблему». Зовнішньо на ту проблему я наштовхнувся нещодавно. В одному з листів, ті хто вважається насправді підняв цю тему, а саме мешканці найближчих прилеглих до підприємства будинків села Соколівського, стверджують що така ситуація нібито виникла лише в 2009 році після модернізації та реконструкції підприємства. На диво, з їх слів, саме сучасне обладнання загуркотіло та запили лило більше за попереднє.

 А що на підприємстві? Як їм живеться за нової хвилі екологічних активістів та скаржників? Ой як не солодко, бо перевірки їх діяльності набули без перебільшення чітких рис переслідувань. Про плановість тих перевірок мова вже давно не йде. За часів регіоналів несподівані появи, як розповіли на підприємстві, мотивували «дзвінками на «гарячу лінію» Ларіна». Поїхав той чоловік керувати собі далі, але традицію тотального тиску на підприємство зберегли. Щось в ньому до душі припало перевіряльникам. Здогадки про причини нещодавно розвіяла місцева «Самооборона Майдану»,  оприлюднивши схему «витиску хабарів» чи то «обкладення даниною» підприємців саме тими «справними перевіряльниками». В схемі як раз і «засвітилися» місцеві санепідеміологи та інші  «збирачі скарбів» до не дуже державної скарбнички. Тим хто противиться цьому домайданівському рухові і випадають на долю позапланові, навіть нічні візити перевіряльників.

 Читати та аналізувати акти перевірок комусь може і нудно, але якщо говорити серьойзно саме там можна збагнути потаємність намірів перевіряльників, вичитати їх імена таким чином «закарбовані в історію» та прослідкувати ланцюжок, тобто виявити або просто логічно встановити тих хто їх послав. Для чого послав і коли теж цікаво.

  В епоху «гласності та відкритості» знайти у планах перевірок санепідеміологічної служби одне і те саме підприємство 5-7 разів за півтора-два останніх роки практично неможливо, а за 15-20 разів і мова йти не може. Але така фантастика має місце!!!

  Один молодий журналіст, начитавшись підручників, стверджував, що при наявності конфліктної ситуації треба вислухати дві сторони. Але в ідеалі заздалегідь відомо, що кожна з сторін стоятиме  на своїй правоті,  при цьому лукаво обходячи аргументи протилежної. Таке життя, такі правила дебатів та диспутів. Але теоретично воно нікому не шкодить, але на практиці, як з кіровоградським кар’єром, коли підприємство раз за разом під різними приводами після різних перевірок зупиняють, і держава через те втрачає податки, коли без засобів існування залишаються майже 100 родин, замість надуманої «екологічної катастрофи» реально постають соціально-суспільні проблеми. І здається це зовсім не враховують ті, чиїми руками це робиться. А стосовно двох сторін, то альтернативою цьому та ліками від недолугих підручників є вивчення документів, де чітко і однозначно визначаються позиції та дії сторін. Вони вже в обігу і міняти смисл чи перебрехати наміри  важко. Тому варто вивчати першоджерела.

 В продовження теми, мені пригадалося, що про подію зупинки згаданого підприємства без коментарів соціальних наслідків, а лише ніби  радіючи з приводу встановлення «екологічної справедливості» написали лише три місцевих ЗМІ. Читаючи це повідомлення у одного з моїх колег вирвалося: «От, уроди, про що пишуть… А люди? Немає чим про них подумати…» Саме тема суспільної ваги та значення тих, чи інших вчинків, мабуть, все ж повинна стояти на першому місці, а не розгляд та задоволення сумнівних скарг, не говорячи вже про інші мотиви, про які вголос заговорила нещодавно місцева «Самоборона Майдану».

 А ще хочеться звернутися до скаржників. З огляду на те, що виробництво існує на тому місці більше 80 років,  то хочеться не дуже коректно запитати у них: «А якого дідька ви там будувалися? Невже не здогадувались про шуми та запиленість навколо кар’єру? Чи інше місце коштувало дорожче?». А  Соколівська сільська рада, яка нині чомусь разом з районним відділом архітектури засекретила  генплан села, не зрозуміло на яких підставах давала дозволи на будівництво під самим кар’єром. «Секретили генплан та видавали дозволи на будівництво», а тепер все боком вилазить на поверхню, як шило з мішка. І сільрада при цьому стоїть чомусь осторонь, роблячи вигляд, що саме її хата в переносному та прямому смислі стоїть з краю.

 Одним з останніх документів в «колекції» про екологічні бої на околицях міста Кіровограда та села Соколівського є копія листа вже від 26 червня 2014 року від 24 мешканців села Соколівського з одним почерком, але все ж трохи різними підписами до генеральної прокуратури. В ньому починають писати про кар’єр, в якому все було гаразд до 2009 року, а потім завершують оповідь нагадуванням, що після «повсталого майдану шуму не повинно бути». Текст листа рясніє перекрученими фактами та скаргами на  бездіяльність чиновників СЕС, суди та сам кар’єр. З чиновниками СЕС мешканці Соколівського, які не знайомі в деталях з їх діями, актами та листуванням тих чиновників з ВАТ «Кіровоградський кар'єр» дуже переборщили. Майже щотижневе листування, часті перевірки підкріплені актами говорять лише про протилежне – посилену увагу до об’єкту. І не  в останню чергу з їхньої подачі.
  А тепер по суті собі, скаржникам і всім хто читає хочеться задати питання: «А що вище і вагоміше для суспільства – робота цілого підприємства, недоліки в роботі якого піддаються усуненню чи його зупинка під приводом того, що його шум та пил заважає тим хто в порушення санітарних норм або впритул до них свідомо побудував свої житла поруч з виробництвом?» Суспільно-корисна відповідь витікає з запитання мимоволі сама собою.

  І на останок трохи про цікаві деталі та аспекти позапланових вимірів на підприємстві санеіпідперевіряльників. Про справність приборів, якими здійснюють контрольні  виміри, то можна припустити, що вони справні. Але дивна їх дія звертає на себе увагу. Перевищення шумів вони чомусь показують, як правило лише тоді, коли поруч немає працівників кар’єру. Окремо слід замислися за шуми та їх перевищення. Всі мають холодильники, пилососи і автомобілі, і тому знають, що коли той агрегат загарчить гучніше, то треба його зупинити, виявити причину, і відремонтувати заздалегідь. То ж зовсім не зрозуміло як практично справне обладнання дає чомусь різні показники шумів  та ще й в залежності від складу присутньої комісії? А акти складає завжди одна сторона – санепідслужба!

  Цікавинкою є ще рейди у нічний час без попередження. Ясна річ, що без дозволу охорона на територію підприємства самовільно, коли немає поруч ніякого керівництва, впустити сторонніх осіб не може. То які тоді претензії про перешкоди  від перевіряючої сторони можуть бути? Саме тут, за відсутності сторони, яку перевіряють є теоретично ніша для фальсифікації показників, які саме тоді чомусь виявляються поза межами допуску.

  Зважаючи на таку ситуацію, здається настав час зацікавитися та перевірити «перевіряльників». Якось дивно,  що в час коли не все, або навіть іноді мало що працює, хтось  плідно працює щоб зупинити рештки того, що працює у держави, та ще отримуючи від держави заробітну плату. І це у той час, коли до нас без всякого перебільшення прийшла війна. А чи не ворожі то дії? Зайве нагадувати, як чинили з такими саботажниками в часи минулої другої світової. А в нас все навпаки – одні воюють, а інші  - «перевіряють», зупиняють, і можливо навіть пишаються цим.

 Вивчаючи публікації у ЗМІ, знайшов, наприклад, цікаві спостереження. Серед них таке:

  «Нещодавно кіровоградська «Самоборона Майдану» звинуватила у корупційних схемах, які нібито приносять незаконні прибутки, кому б ви думали?   Вже нову післямайданівську владу. Та «крута заява», як стверджують люди більш тямущі за «самооборонців» та журналістські розслідування є великим перебільшенням. Схема з всіма тими інспекціями, екологами та сеніпідеміологами дійсно працює як раніше. Але є суттєві відмінності. Пан Протас,  який очолює СЕС області був поставлений регіоналасми з Києва, і не просто пересиджує в своєму кріслі до кращих часів, а він працює за старою схемою, не зраджуючи своїх і не змінивши господарів з Донецька на інших. Раніше його «гончі» заганяли на кришування і дачу хабарів за спасіння від них в ОДА, а нині  там  «свободівці», які  як і раніше «крутим регіоналам» ніхто.  Тому до підприємців приїздять гонці з «сепаратистського  краю», а потім до незаплативших приходять перевірки.  Така дійсність, бо «донецькі»  на «бандерівців» не працюють, і схемами збору грошей та самими грішми не поділяться. З чого б це ділитися невідомо з ким, коли самим гроші на зброю потрібні.»

  А поки  фактом є позов до суду з вимогою чергової зупинки виробництва від санепідслужби, виписані штрафи з  чотиризначними числами. Так що знову родини без заробітної плати, держава без підвищеної ренти за використання надр на потреби армії? Агов. Хто шукає сепаратистів чи їх посібників?!!Але причетний до цього позову трудовий колектив кар’єру, в якому працює майже сто осіб, без наївності, але з великою надією сподівається на справедливе рішення суду, яке не залишить їх родини у скруті: без роботи та коштів для нормального існування. Люди вірять, що після Майдану українські суди спроможні все вирішувати по закону та справедливості, а не виконувати чиїсь замовлення, в чому їх звинувачували за часів Януковича.

   Кажуть, що після Майдану суспільство змінюється, а міняти його мабуть потрібно з чиновників, які звикли нічого не міняти, бо їм так зручно і вигідно, а на людей і державу їм якось…

P.S.  Коли стаття готувалася до друку, то «грянув суд», який три дні за позовом санепідслужби  вирішував долю трудового колективу ВАТ «Кіровоградський кар’єр». Справа про нібито «зайві 3 децибели шумів» слухалася не один день, і на її перше засідання чомусь не з’явився саме позивач. Про його триденний перебіг можна писати багато, але суд виніс, на мою думку, «соломонове рішення», задовольнивши вимоги позивача частково, не зупинивши роботу підприємства повністю, але тільки у нічний час. Коли і як проводити ремонтно-профілактичні роботи по усуненню зайвого шуму без зайвого гуркоту, та як встановити  їх якісний підсумок суд не визначив. Але  ще слід звернути увагу на те, що на вимогу суду позивач змінив практично абсурдні вимоги своєї позивної заяви, серед яких були не лише повна зупинка виробництва, але і заборона реалізації продукції та надання підприємством будь-яких послуг. Як останні впливають на «захмарні», на думку позивача шуми, не зрозуміло. Але така вимога була, і вона без всякого сумніву мала на меті організувати через судове рішення повний крах підприємства. От над чим працює дехто у скрутні воєнні часи  у нашій державі! Як тут не пожалкувати про відсутність «суворого НКВС» зразка 1937 року?

Анатолій Авдєєв, за матеріалами ЗМІ, спеціально для «Вечірньої газети»