Перший офіційний і другий за рахунком візит президента Російської Федерації Дмитра Медведєва до України побудований за самими кращими канонами: тут і покладання вінків у меморіалів, і марш почесної варти, і офіційне підписання документів, і виступ з лекцією перед студентами, і відвідини Києво-печерської лаври, і участь в українсько-російському бізнес-форумі. Проте, не дивлячись на всі спроби гостей і господарів представити цей візит як «проривний», він для українців таким абсолютно не виглядає. «Прорив це дірка, або навіть цілковите шматування державних інтересів України.І винна в цьому, ні в якому разі, не опозиція, як це намагається трактувати нова українська влада. Їй якраз Київський окружний адміністративний суд п'ятнадцятого травня заборонив проведення акцій протесту під час візиту Медведєва. Швидше за все, причина тут полягає, як в агресивній манері поведінки російського гостя, так і в одвічній недовірливості українців до всього, що приходить злодікувато-зажерливої Москви.
  Президент  України, кажучи, що контакти між обома державами були заморожені, свідомо умовчує той факт, що заморожені вони були насправді російською стороною в очікувані зручного та податливого українського керівництва. І час поки що настав. Пригадаймо, що саме Медведєв не прийняв запрошення колишнього президента України Віктора Ющенка взяти участь в заходах, присвячених вшанування семидесятиріччю Голодомору, і саме він декілька місяців не пускав до України свого посла. А чого вартий лише  сепневий лист російського президента в мережі Інтернет?  Тому і трохи несподіване, але політитчно доцільне покладання ним горщиків з пшеницею до Меморіалу пам'яті жертв Голодомору в Україні сприймається не як перегляд його принципової позиції заперечення геноциду української нації сталінським режимом, а як реверанс у бік нового Президента України.  Виринає асоціація з «крокодиловими слізьми». Мовляв, з ним можна і жертви штучно створеного голоду пошанувати. Підтвердженням чому може бути похвала Дмитра Медведєва Президентові України Віктору Януковичу на сумісній прес-конференції: «Мені б хотілося сказати, що російська сторона добре працювала, тому що у неї, нарешті, з'явився повноцінний український партнер, тобто нормальне керівництво, яке ухвалює рішення і виконує їх».
  Показово і визнання одного з учасників делегації російського президента, який з приводу досягнутих домовленостей про демаркацію і делімітацію українсько-російської межі сказав газеті «Коммерсант'»: "Це слід та і можна було зробити давно. Але при Ющенку нам це із зрозумілих причин не хотілося". Що це , як не імперська логіка, може стояти за поясненнями російського президента високої значущості для європейської безпеки взагалі і в чорноморському басейні зокрема присутність Чорноморського флоту Російської Федерації на території України? Адже нормальна людська логіка диктує зовсім інше: українські і російські військово-морські сили повинні забезпечувати безпеку в регіоні кожний зі своєї території. Причому модернізований військовий флот України з великим завзяттям забезпечував би цю саму безпеку, чим флот, що розвалюється від старості, російський.
  Не меншу тривогу в українському суспільстві викликає і прагнення російських властей провести в азово-чорноморській акваторії таку делімітацію українсько-російської межі, яка позбавить Україну контролю над Керченикальською протокою, якаприносить нині Україні до ста мільйонів доларів доходу  щорічно, а також тієї частини акваторії, під якою можуть знаходитися значні запаси газу і нафти. А на обрії маячить вимога Росії до України визнати такою, що належить їй як правопреемнице СРСР його зарубіжного майна, з чим Україна не погоджується всі роки незалежності.

  Повідомляючи під час спільної прес-конференції про майбутню зустріч з діловим співтовариством двох країн, Дмитро Медведєв пообіцяв, що будуть дані «всі необхідні сигнали про те, що ми відкриті для взаємних інвестицій, що епоха "полювання на відьом" пройшла». Дуже оптимістичне повідомлення! Особливо, якщо спробувати уявити собі Україну, яка «полює на відьом» в Росії. Ввічливість торішньої спроби колишнього Президента України Віктора Ющенка пояснитися з приводу имперськи безпардонного відеозвернення його російського колеги привела до того, що зараз вже в Києві Дмитро Медведєв може рішуче постукувати пальчиками у мікрофону, щоб громадяни України краще засвоїли кремлівські уроки. Причому хвалений ним Віктор Янукович з виразом обличчя старанного учня старанно слухав повчанням колеги про те, що саме від російських інвестицій в українську економіку залежить добробут громадян України. Ніби і другої альтернативи цьому ніякої немає… А як би згодилася тут кучмівська багатовекторнійсть саме в інвестиційній галузі.
  Дивним виглядає, мабуть через контрольованість ЗМІ теж, в цій ситуації до дивності мужня мовчанка екс-гаранта Конституції  України Віктора Ющенка. Чи то діє якась домовленість з Януковічем не критикувати його, як це було під час минулої президентської виборчої кампанії, чи то всі сили йдуть на виштовхування з опозиції колишнього прем'єр-міністра України Юлії Тимошенко. Остання сказала, що не влаштовуватиме акцій протесту проти візиту Медведєва, але критикуватиме результати його візиту. Справжнім же бійцем за суверенітет України залишається перший президент України Леонід Кравчук, який публічно заявляє, що прагнення Російської Федерації до нового об'єднання колишніх республік СРСР «означає повернення до царської Росії», наголошуючи при цьому, що «всі ці ідеї безперспективні». Різко, справедливо і влучно.

 В цілому небезпека збиження колонії зколишньою метрополією небезпечна, бо інтеграція може обернутися справжнім поглинанням та фактичною неоколонізацією. Росія стояти твердо на підкошених ногах без України, здається робити це справно неспроможна. Латання своїх дірок за наш рахунок для неї є доцільним. А для України? Навіщо знову приміряти  на власну шию ті пута, яких позбулися девятнадцять років тому та чути мудрість про те що нас… «годує» північний сусід?