Об’єднана опозиція дійшла до стану передсмертної агонії, коли усвідомленні дії вже фактично припинилися, але кінцівки ще смикаються, намагаючись ухватити спливаюче політичне буття.
Провальний фінал Євромайдану, систематичне виливання компроматів один на одного, відсутність будь-яких альтернативних владним законодавчих ініціатив, абсолютне фіаско із блокуванням роботи Верховної Ради та неспроможність зупинити ухвалення законів – все це лише невеликий перелік причин, які викликали тотальне розчарування громадян в опозиції та її лідерах.
Навіть проґавивши непогані переговорні позиції для діалогу із владою на початку протестних заходів і залишившись віч-на-віч з перспективою нести кримінальну відповідальність за вчинені масові безлади, Кличко, Яценюк й Тягнибок  все одно не можуть прийти до спільного знаменника у питанні хто ж з них все таки більш  вартий боротьби за президентське крісло.
При цьому, реальний стан речей та перспектив, здається, зрозумілий усім, крім трійки опозиційних лідерів, які продовжують торгуватися один з одним і, навіть, вже почали ділити урядові посади!
Найбільший інтерес звичайно викликає у цій ситуації істеричне метушіння Арсенія Яценюка, який, наче ображена кралечка, «дує губи» і на Тимошенко, яка не висунула його єдиним кандидатом (вона ж не дурна робити ставку на завідомо програшного кандидата), і на Кличка, який, не дивлячись на всю свою «спортивну пригальмованість», обставив Яценюка по всіх пунктах.
Єдиним козирем Яценюка у даних обставинах залишається невизначеність питання із зняттям Кличка із президентської кампанії через невиконання вимоги про постійне проживання на території України.
Саме тому виведений з рівноваги А.Яценюк і розпочав неприхований шантаж В.Кличка, вимагаючи оголосити про окрему участь всіх кандидатів у першому турі голосування поки його рейтинги залишають хоча б примарну надію бути другим після Кличка (а відповідно і першим у разі його зняття).
Підсумовуючи, хочеться звернути увагу на те, що увесь цей балаган дає прекрасне уявлення про істинні мотиви так званих «опозиційних» політиків, які насправді мало переймаються досягненням задекларованої мети – змінити режим, більше того, кожен з них готовий і радий працювати із цим режимом, якщо у такій співпраці буде більше вигоди ніж від участі у виборах.
А чим закінчується історія про павуків, замкнених в одній банці, думаю і так всім відомо…

За матеріалами«ВЕДОМОСТЕЙ.com»