Весна 1752 року не принесла радості мешканцям Центральної України, яким, за словами дослідника, нашого земляка, працівника апарату Верховної Ради А. Пивовара, "одним розчерком пера було уготоване перше у вітчизняній історії масове переселення народу”. Єлисавета зі своїм урядом вирішили виселити наших предків із Синюхо-Дніпровського межиріччя, звільнивши його для переселенців із Балкан, яким Романова заснувала тут Нову Сербію. Крім інших наслідків цього кроку доньки Петра І, ще мало вивченими є штучні зміни на топонімічній карті краю. Між тим, саме із середини ХVІІІ століття від Єлисавети І припиняється природне формування топонімікону, який починає ідеологізуватися, мілітаризуватися, увічнювати царський двір, знищуючи назви поселень з особливостями довкілля, характеру занять наших предків, іменами (прізвиськами) господарів-засновників.

Зникли з правічних лісостепових теренів Яремина Балка, Вільховатка, Скелеватий, Три Байраки, Могилів, Лісницьке, Плахтіївка, Буйківка, Василівка, Вусівка, Петриківка, Михайлівка, Аврамівка… Натомість з’явилися Олександрія (на честь Романова), Єлисаветградка, Новогеоргіївськ, Новий Стародуб, Нова Прага (на честь військових частин) та ін.

Особливо чітко політична кон’юнктура прослідковується в місті на Інгулі. Імперсько-мілітарні традиції тут ілюстрували Палацова (на честь палацу Романових), Новоросійська, Московська, Рум’янцевська, Потьомкінська, Кавалерійська, Пермська, Карабінерна, Донська, Солдатська, Биківська, Петрівська, Іванівська, Олексіївська, Олександрівська (на честь царів) вулиці, Палацовий, Єлисаветинський, Гусарський, Кірасирський, Донський, Фортечний провулки. На прохання 17-и (!) єлисаветградців Робітничу слобідку назвали Миколаївською (тепер – Новомиколаївка) в честь Миколи ІІ. При цьому благовоління перед незмінністю назв у влади не було: Купецька вулиця стала Преображенською, Невська – Пашутінською, Безпопівська – Гоголя.

Майже 150 років імперська традиція жила в назві міста – Єлисаветград, на честь доньки Петра І. Це відображали герби та печатки (чи їх проекти) фортеці св. Єлисавети й міста, у яких незмінним атрибутом був вензель саме Єлисавети Петрівни. В описі герба місцевого полку за Катерини ІІ йшлося про стандарт імператриці Єлисавети, "за іменем котрої фортеця названа”. О. Пашутін гордився, що керував "городом Венценосной Дщери славного преобразователя России Петра Великого, Императрицы Елисаветы”. 1918 року від імперського імені "Єлисавет” відмовилися українські вільні козаки, перейменувавши його в Низовий (це було політичне рішення). 2000 року царську назву відхилили й кіровоградці, віддавши за неї на референдумі найменше голосів.

Пропаганда повернення до царської назви є пропагандою повернення до євразійського імперсько-мілітарного колоніального минулого. Від такого минулого відмовилися всі народи світу, отримавши незалежність. Сподіваємося, що кіровоградці, самі чи через депутатів, не оберуть назву Єлисаветград, нав’язану Катериною ІІ після ліквідації Запорозької Січі. Назву, яка ображає пам’ять нащадків козаків, принижує українців, європейську державу, яка йде до цивілізованої сім’ї народів, а не в євразійське минуле.