З дев’ятої (!) спроби Національну премію імені Тараса Шевченка вручено композиторові, педагогу, відомому музично-громадському діячеві Левку Колодубу за триптих симфоній – ІХ, Х, ХІ. Причому кожен з номінованих у минулі рази творів  був вельми вартісним і високохудожнім. У шевченкіані Колодуба – епіко-драматична симфонія-дума "Шевченківські образи” (1964), масштабна психологічна драма "Поет” (до 175-річчя від дня нар. Кобзаря (1988—2001), вокально-симфонічна поема "Світе ясний, світе тихий” для тенора, чоловічого хору та симфонічного оркестру на мелодію М. Лисенка (2006), "Мелодія з щоденника Т. Шевченка” для струнного квартету, хор а капелла "Ой діброво, темний гаю”, цикл романсів на вірші Т. Шевченка з фортепіано або симфонічним оркестром (1963),

Левко Колодуб сьогодні по праву вважається корифеєм української музики й визнаним майстром. Його перу належать чотири опери, 11 симфоній, понад 20 концертів для різних інструментів з оркестром, 2 "Карпатські рапсодії”, численні сюїти, хорові, камерні твори, романси, музика до вистав і кінофільмів – усього й не перелічиш. Причому все написане – майстерна, талановита музика. Левко Миколайович – майстер симфонічного оркестру, талановитий художник, який бездоганно володіє усією гамою музичних кольорів, створюючи масштабні яскраві полотна. При цьому він міцно вкорінений в український фольклор, уся його музика яскраво національно забарвлена.

Левко Колодуб народився у Києві, виховувався у музичному середовищі (мама – Лідія Андріївна була оперною співачкою, бабуся Єфросинія Степанівна – вчителькою музики). Він закінчив у Харкові музичну десятирічку по класу кларнета та консерваторію по класу композиції М. Тіца. Від 1954 року мешкає у рідному Києві. З 1966 викладає у Київській консерваторії (НМАУ, з 1985 її професор), упродовж 1997–2002 років очолював новостворену кафедру музично-інформаційних технологій. Є дійсним членом Академії мистецтв України, президентом Асоціації діячів духовної музики, кавалером Ордена «За заслуги» ІІІ ступеня, лауреатом Премій імені Б. Лятошинського, М. Вериківського, А. Веделя

Симфонії Левка Колодуба – це своєрідна сага, літопис епохи, пропущений крізь призму мистецької свідомості й утілений у неповторній звуковій палітрі митця. Водночас кожна з них – вдалий творчий експеримент композитора в різностильових модусах, котрий, однак, не виходить за межі академічної традиції й щоразу зберігає добре знаний авторський почерк. Водночас усі симфонії є унікальною енциклопедією мистецької «роботи» композитора із симфонічним оркестром: глибоке відчуття природи й виконавських можливостей кожного інструмента дозволяє Левкові Миколайовичу «вимальовувати» свої твори за допомогою звукової палітри з чистих та змішаних тембрів. Навіть на позір його партитури вирізняються стрункістю й чіткістю, вмотивованістю кожного інструмента чи оркестрової групи. Побудовані за законами класичної архітектоніки, вони являють собою логічні конструкції, що вражають чіткістю й пропорційністю. При тому на першому плані все-таки залишається художній образ і головне завдання – донести його до слухача.

9-та симфонія «Sensilis moderno» («Нові відчуття», 2004) – приклад гостро драматичного симфонізму. На концепційно-образному рівні в ній розкрито світовідчуття митця в сучасному оточуючому світі з його крайньою напругою, агресією, насиллям над особистістю, аж до повного її знищення. Саме на протиставленні індивідуального (настирно повторюваний, крихкий у своїй незахищеності мотив-запитання у струнних: «Чому?», що проростає з семантично усталеного мотиву-стогону низхідної малої секунди) й «глобального» (безпівтонова низхідна чи висхідна тема у мідних, зловісний гуркіт литавр) побудовано 1-шу частину симфонії. Щоразу спроби подолати бездушну навалу наштовхуються на жорстокий спротив: мотив-запит завмирає, питання залишається без відповіді.

2-га частина – зловісне скерцо з усім «обов’язковим набором» виражальних засобів, напрацьованих у світовій музичній практиці для змалювання «сил зла»: вихрові пасажі дерев’яних, важкий квінто-квартовий «поступ» низьких струнних і мідних, педалі-кластери, що гальмують, «розчавлюють» буд-який опір. Тим беззахиснішою (немов примарна світла мрія) виглядає самотня тема у флейти-соло, підхоплена рештою дерев’яних у середньому епізоді.

На противагу більшості композицій Л.Колодуба, яким притаманне оптимістичне закінчення, Симфонія закінчується для головного героя трагічною поразкою. 3-я частина – марш-funebre (траурна хода), де музичне полотно всуціль сплетене з «ламентозних» низхідних малих секунд. Постлюдія ж налаштовує на філософський лад: «кришталево-холодний», відсторонений «дзенькіт» «годинника» (челеста, вібрафон) незворушно відлічує час, що невмолимо тане зникаючими «крапельками».

         10-а симфонія «За ескізами юних літ» (2005) немовби переносить слухача на півстоліття назад і до певної міри є ретроспективним портретом самого композитора – молодого, сповненого нуртуючої енергії та здорових амбіцій. Притаманні Л. Колодубу масштабність і просторове мислення, колористика, класична ясність і стрункість проявились у цьому творі сповна.

1-шу частину написано з класичною ясністю, майстерним уплетенням фольклорних (зокрема гуцульських) мотивів і ритмів. 2-га частина розпочинається високопрофесійно скомпонованою триголосною фугою, де тема почергово проводиться у дерев’яних духових. Поліфонічна майстерність композитора проявилась у цій частині повною мірою, символізуючи філософське осмислення сенсу життя. Рух від прозорості імітаційно проведеної теми до поступового згущення фактури приводить до кульмінації – оркестрове tutti передає невідворотність фатуму. Святкова, гімнічна 3-я частина сповнена танцювальності. Наприкінці ж твору музична тканина прозорішає, розчиняється, і, зрештою, тане «скляними краплинками» (челести) – як примарні мрії, що так і не здійснилися.

         11 Симфонія – «Інші береги» – до певної міри перегукується з 9-ю й у недалекій перспективі може утворити з нею своєрідний диптих на засадах дихотомічної пари. Відчуття концепційно-образної подібності виникає через спорідненість загальних обрисів: пошуки митцем свого місця в оточуючому ворожому середовищі й пошуки шляхів виживання. Назва – «Інші береги» – скеровує нас на пошуки далекого ідеалу, нездійсненної й недосяжної мрії  (тема у перших скрипок ф челести в 2-й частині). Мрія ця не дає нам спокою, не дозволяє засидітися на одному місці, а змушує рухатися вперед. Сигнальний лейтмотив спочатку у «засурдиненої» труби на тлі довгої педалі низьких струнних, що звучить на початку немовби здалеку, поступово стає все наполегливішим, навіть подеколи нахабно настирливим. Проте у проведенні іншими інструментами тема втрачає свою войовничість і навіть набуває протилежних прохально-запитальних рис Ще одна тема – мотив стогону (низька мала секунда), «перекочував» із 9-ї симфонії, як і зловісна низхідна терцево-секундова «хода» важкої міді, як уособлення сил протидії.  Загалом Симфонія № 11 вражає своєю динамічністю, концентрацією думки, яскравим тематизмом і компактністю: всі 3 частини сприймається на одному диханні. Втім, як і все, що останніми роками виходить з-під пера Майстра Звукового Пензля й Звукопису – Левка Колодуба.

 Ірина Сікорська

 НАГОРОДА ЗНАЙШЛА ГЕРОЯ