18 травня Яценюк і «побратими» здійснять спробу реанімувати мертвонароджене дитя під назвою «Вставай, Україно», не виключаючи при цьому провокацій задля отримання такого необхідного широкого розголосу і негативного резонансу.

Ні для кого не таємниця, що задекларована мета акцій «Вставай, Україно! » з тріском провалилась. Україна просто не встала, бо люди дуже добре розуміють, що т.зв. «об’єднана опозиція» ніщо інше, як тріумвірат невдах та політичних інтриганів. Фактично змусивши Кличка і Тягнибока підписатись під завідомо провальним проектом, Яценюк загнав себе у глухий кут, не досягнувши ні масовості, ні необхідної йому електоральної підтримки.

Хапаючись за останню соломинку і не усвідомлюючи негативних наслідків для довірливих учасників акції, А.Яценюк зараз терміново переформатовує план акції, під вигаданими приводами змінюючи маршрути пересування колони і об’єкти для блокування, тим самим штовхаючи простих людей на небезпеку. Задля цього Яценюк, разом із депутатами, погодився навіть на спуск під землю, себто в метро, для особистої агітації людей напередодні акції 17 травня.

Окрім спроб прориву міліцейських кордонів біля Адміністрації Президента, Парламенту та Кабміну, польові командири розглядають можливість атаки

«в лобову» на антифашистський марш, який у той же день буде проводитись у Києві. А це уже нагадує громадянську війну, коли на емоціях негативу брат йшов на брата, а батько на сина. Чим усе закінчилось, свідчить історія.

Водночас, задля набуття резонансу акції, насамперед гострих і радикальних подій, які можуть її супроводжувати, 15 травня Яценюк зустрівся із рядом «опозиційних» журналістів — Найємом, Лещенком, Лігачовою, Скоропадським та іншими, відомими своєю непримиренно-комерційною позицією, яким дав чітке орієнтування на запланований резонанс – «Нас будуть бити, серед нас будуть народні депутати, яких зупинятиме «Беркут», ми будемо проривати кордони! Ваше завдання – щоб усі перешкоди влади у проведенні акції почув і побачив світ».

Щось пригадується мені з тієї ж революційної епохи, коли більшовики першочерговими об’єктами вважали телефон, телеграф і вокзали. Себто засоби комунікації. А уже від того, як буде подано картинку про розбиті носи і поламані ребра, а вони, за задумом Яценюка, повинні бути побитими і поламаними обов’язково, залежатиме успіх акції. Відомо ж, що кров для натовпу, це сигнал для масових заворушень.

От тільки чи віддає собі об’єктивну оцінку Арсеній Петрович, штовхаючи народ на злочин. І чи усвідомлюють журналісти, заздалегідь налаштовані за купку доларів вишукувати кров, що вони порушують власні промовисті заклики про об’єктивність висвітлення інформації і неупередженість у її подачі. Однак це ще далеко не апофеоз журналістської думки – як варіант отримання необхідних «гарячих новин з фронту», Яценюку було запропоновано радикалізувати події, провокувати сутички, які ляжуть в основи сюжетів про «безчинства влади». В доповнення Арсенію Петровичу запропонували 2 червня п.р. (за підрахунками, у цей день завершується строк легітимності діючого складу Київської міської ради), відізвати своїх депутатів з вказаного органу та заблокувати його роботу шляхом захоплення приміщення КМДА. А це уже кримінал чистої води. Однак не для «недоторканого» Яценюка.

«Фінальна пісня опозиції», за задумом пацифіста і віруючого Арсенія Петровича, має стати свого роду каталізатором народного гніву і вивести людей на вулиці. Однак є велике сподівання, що гіркий досвід «папєрєдніка» Ющенка і зневіра людей у політиканах, усунутих від влади, не дозволять влаштувати підбурювачам чергову наругу над совістю і здоров’ям киян і гостей столиці. Та й не такі уже сліпі українці, щоб власними поламаними ребрами і розбитими носами простеляти дорогу до «політичного раю» провокаторам і політичним трупам.