Цього року вшанування героїв Холодного Яру пішло осторонь місця останнього бою і героїчної загибелі отамана Чорного Ворона та його  трьохсот козаків. Хоча три роки тому все було по-іншому разом з ажіотажем навколо книги Василя Шкляра «Чорний ворон» («Залишенець»). Але козаки кіровоградських товариств приїхали на місце останнього бою на околиці Розумівки та поклали квіти на могилу героїв.

  І знову подвиг 300-та козаків, як це було під Берестечком, під Крутами і ось під Розумівкою. І знову це був бій з чисельно переважаючим ворогом, і цього разу козаки знову прикривали відступ своїх військ. Але бій під Розумівкою був найстрашнішим за згадані вище за своїм безглуздим змістом. Якщо під Берестечком 300 козаків героїчно протистояли проти величезного польського війська, а під Крутами проти російського, то під Розумівкою козаки вже рубали один одного, в різних одностроях під разними прапорами, у складі різних армій. В тому жорстокому бою перемогли червоні, але те що вони зробили, нині через 93 роки в незалежній Україні подвигом не вважається.

   В книзі Юрія Горліс-Горського "Холодний Яр" читаємо: "Коли Степова дивізія перед полуднем йшла відкритою місцевістю, розвідка Чорного Ворона виявила, що збоку, просто на неї, марширує будьонівська кіннота. А повстанці не призвичаєні до бою з масою доброї кавалерії в степу, тим більше що майже половина степовиків – без рушниць.

   Ясно було, що, як тільки будьонівці виявлять повстанців і заатакують їх, маючи ще до того сильну артилерію, все може скінчитися трагічно. Тож Чорний Ворон зі своїми трьома сотнями перший атакував ворожу дивізію. Стягнувши на себе увагу близько двох тисяч кіннотників, повів їх, відступаючи з боєм, у протилежний від Степової дивізії бік...

   Як тільки прибув зв'язковий від Блакитного, Хмара поспішив услід за степовиками і, переконавшись, що вони щасливо пройшли далі в степ, повернув назад. По дорозі зустрівся з полком будьонівців, що удвічі переважав силою чорнолісців. Під його ударами Хмара декілька годин маневрував, аж поки сховався в Розумівські ліси. Ввечері прийшов на цей хутір. Застав тут п'ять будьонівців – кубанських козаків, які втекли, щоб приєднатися до партизанів. Розповіли, що саме їхня дивізія розгромила повстанців у Лебедівському лісі.

   Сьогодні мала бій із якимсь відважним партизанським загоном. Хмара здогадався з оповіді, що був це загін Чорного Ворона. Оточені у маленькому лісочку серед степу за кілька верст звідсіля, козаки Ворона по-геройськи боронилися.

   Усі атаки були відбиті з величезними втратами для будьонівців. Тоді дивізійна артилерія відкрила по круглячку молодого лісу ураганний вогонь, змішавши його із землею. Партизани вискакували гуртами, кидалися назустріч будьонівським лавам і гинули в рукопашному бою, дорого віддаючи своє життя. Кількагодинний бій Чорного Ворона коштував червоним третини складу дивізії. Триста воронівців усі до одного полягли. Як оповіли будьонівці-кубанці, поранені партизани добивали себе на очах ворога.

   Забравши своїх поранених й покинувши вбитих, будьонівці пішли далі – поспішали на врангелівський фронт, де мав розпочатися генеральний наступ..."

 Мов до сьогоднішніх визискувачів і українофобів від влади говорив Тарас Шевченко:

«Дуріть себе, чужих людей, та не дуріть Бога.

Бо в день радості над вами, розпадеться кара.

І повіє огонь новий із Холодного Яру».

  Холодноярська частина нинішньої Черкащини й Кіровоградщини – серце козацького руху. У  всі віки люди тут жили в парі зі зброєю. Постійно боронячись то від турків-татар, то від поляків – шляхти, творив місцевий люд із себе власну військову організацію. З Холодного Яру в 1768 почалася легендарна потужна  Коліївщина. Саме на неї посилався Тарас - і справдилося. У часи української революції, організувавши за козацьким принципом повстанські полки і дивізії під керівництвом отаманів, холодноярці під гаслом «Воля України — або смерть» відстоювали українську державу. Важко повірити, але з 1918 по 1922 роки місцеві козаки реально втримували незалежність своєї Холодноярської Республіки.

   Українофоби-табачники стверджують, що за Українську державу боролися лише галичани, а іншим вона ніби не потрібна. Ми зобов'язані заперечити, бо маємо потужний пласт історії нескорення більшовикам і денікінцям. Маємо масовий героїзм центральних, східних та південних регіонів у боротьбі за волю України.  Все завжди починалося в центрі України: і Хмельниччина, і Коліївшина,  і Холодний Яр.