Попередні результати голосування та дані екзит-полів дозволяють приблизно уявити собі зміст політичного лібретто на наступні п'ять років.

Визначилися солісти: Партія регіонів та Об'єднана опозиція. Регіони вищі й товстіші.

Визначилася підтанцьовка: УДАР, КПУ, "Свобода". Щоправда, поки що незрозуміло, хто є хто за ростом.

Цікаво інше. Підтанцьовка – смалить! Популісти всіх відтінків завоювали мало не половину мандатів під шарманку двох простих, як свист, мелодій: марш тоталітаризму (совкового чи національного) та фанфари найсильнішому (конкретному чемпіону світу з боксу або абстрактному "народу", який, мовляв, нарощує м'язи, щоб набити пику олігархам з помсти за свої злидні).

Те, що така підтанцьовка не для інтелектуалів – ясно, як Божий день. Отже, її успіх серед аудиторії показує катастрофічний занепад "колективного розуму" української нації.

Посилення домінування популістів у суспільстві є викликом для нас, поціновувачів розуму. Адже популісти не терплять занадто розумних.

Поки вони слабкі, вони лають, обпльовують і поливають брудом все, що їм не зрозуміло. Набираючи силу, у своїй війні за статус найсильнішого вони візьмуться громити всі скільки-небудь популярні плоди розуму, які ми називаємо культурою. Вони не терпітимуть "штучних" перешкод для поширення своєї влади. Недарма Геббельсу приписують вислів "коли я чую слово "культура", я хапаюся за пістолет".

Кожна розумна людина зараз стоїть перед вибором: переметнутися на бік популістів або захищати розум.

Бути на боці популістів вигідно і прибутково, хоча й принизливо. Популістам завжди потрібні високооплачувані фахівці-циніки з високим рівнем інтелекту та низьким моральним самоконтролем – організатори, пропагандисти, майстерні обманщики, які знаходять способи маніпуляції почуттями виборців, вигадують, чим зайняти прихильників-бузувірів у час між битвами, замасковують інтелігентною балаканиною та фантастичними побудовами ідеологічні пустоти: тактику пустої агресії та стратегічне провалля.

Захищати розум, на жаль, непопулярна справа. На цьому важко заробити, хоча й можливо, бо, скажімо, навіть популістській партії потрібні бюрократи-апаратчики, фінансисти, комп'ютерники. Якщо замість балансу в партійній бухгалтерії буде ватман з гаслом "кожному по потребах", партія швидко збанкрутує; якщо апарат партії не вивчатиме настрої виборців, ватажки не зможуть жонглювати популярними темами і втратять авторитет; якщо у партії не буде сайту, виборці почнуть придивлятися до сайтів конкуруючих партій. Від цих реалій важко відмахнутися навіть супер-пупер-лідеру, який не встигає витирати піну з губ.

Стратегічна задача всіх розумних людей – збільшувати коефіцієнт інтелекту суспільства. Якщо популісти вважають, що наша роль – жертвенно витирати їхні соплі, ми маємо доводити, що здатні на більше.

Ми маємо вирощувати розумних людей навколо себе, збільшувати силу нашого розуму. Переконувати усіх друзів та знайомих не пити, не балдіти, не шизіти, не нюхати, не дивитися телевізор, не ходити на мітинги та інші зборища популістів, не лайкати їхню пропаганду в фейсбуці, не вірити й не приділяти уваги фокусам, трюкам і пліткам – взагалі, не втрачати часу дарма "як всі", не бути рабами своїх потреб та емоцій; а замість того багато самостійно думати і фантазувати, не оглядаючись на чиїсь оцінки, читати розумні книжки та сайти, писати розумні пости в своїх блогах, щодня вчитися чомусь новому і робити щось розумне власними руками, особисто вигадане та сплановане власною головою, суспільно корисне і прибуткове для нас самих.

Я впевнений, що ми не дурні. Ми збережемо розум! Попри популістське нашестя, ми розвиватимемо науку, культуру, релігію і ЗМІ, право і економіку, все, що потребує більшої продуманості. Ми заробимо на цій справі дуже багато грошей, щоб вкласти їх у ще більший ріст "колективного інтелекту". Від наших зусиль залежить не просто виживання українського народу – від наших зусиль залежить збереження всієї людської цивілізації.

Юрій Шеляженко