Текст до фото: Ігор Шувалов з сестрою Льовочкіна

Керівник президентської адміністрації за нинішнього керманича держави є не настільки помітною в політичному житті країни фігурою, як це було за президентства Ющенка чи Кучми. Але, як би парадоксально це не звучало, у нашому випадкові непомітність фігури далеко не означає її невпливовість. І попри те, що наразі лише ледачий не писав про те, що нібито Сергій Льовочкін не має абсолютного впливу на прийняття рішень Віктором Федоровичем - у нас немає ніяких підстав говорити про те, що президент якимось чином незадоволений своїм головним клерком, і має якісь наміри змінити людину Фірташа Льовочкіна на представника конкуруючої групи, наприклад, Клюєва. І одночасно з тим ми можемо припустити, що причина такої симпатії - аж ніяк не у винятковому умінні Льовочкіна керувати величезним штатом бюрократів, який обсів усі скільки-небудь придатні офіси на Банковій, Лютеранській і Шовковичній вулицях міста Києва.

  Неважко помітити тенденцію, що намітилася вже буквально у перший рік перебування Януковича при владі: президент потроху герметизується в колі своїх найближчих соратників, яке з року в рік тільки звужується. Всі кадрові зачистки на Банковій вже проведені, всі комфортні люди знаходяться при посадах. Потрапити новій людині в цей закритий клуб практично неможливо, а от вилетіти з нього, як це було з Толстоуховим або Шуфричем - запросто. За таких умов гарантією політичного виживання залишається лише вміння не випасти з «президентського пулу» - завдання, яке кожен з його учасників вирішує в міру своїх талантів і фінансів. Хтось тримається тут завдяки спільному бізнесу з сином Янковича - єдиної людини, що має якийсь вплив на президента. Хтось із зграєю політтехнологів формує імідж головного могильника опозиції. Когось, як Табачника, попри особисту огиду, потрібно тримати поруч, щоб хоч трохи відповідати іміджу «проросійського політика». В свою чергу Льовочкін намагається позиціонувати себе, як незамінного «кризового менеджера» (або, як-то кажуть в Росії, "рєшальщіка”). Наразі ж головна проблема, що стоїть перед шефом Льовочкіна, - критично низький рейтинг власної партії. Незважаючи на «зачищений» телеефір і закриті незалежні видання, інформаційно Партія регіонів все одно програє опозиції.

 Знаючи фобії свого шефа, голова президентської адміністрації раптом (можливо, несподівано і для самого себе) виявив в собі таланти неаби якого фахівця в царині медіа та інформаційних технологій. Враховуючи, що раніше особливого інтересу до ЗМІ за Льовочкіним не спостерігалося, можна припустити, що саму ідею використаннz медіа-ресурсу накинув йому багаторічний, довірений радник, а за сумісництвом і російський політтехнолог Ігор Шувалов. Опосередковано про це свідчить і те, що ініціативи, які реалізовує група Льовочкіна, наче під копірку списані з тих, які давно вже реалізовувалися з участі Шувалова в Росії. Це в першу чергу передвиборчий «мережевий маркетинг» - з притаманною йому скупівлею «живих журналів» і роботою в соціальних мережах. Масштаб роботи досить великий, провідні українські блогери вже не перший місяць говорять про отримування пропозицій із досить серйозними сумами за "джинсу”- при тому, що раніше в Україні апріорно традиційно ігнорувалися мобілізаційні можливості соціальних мереж, як таких. І, можливо, ігнорувалися цілком виправдано. Ефект від рекламної кампанії в мережах досить сумнівний (виборець швидше просто відпишеться від сторінки, що пропагує неприйнятні для нього політичні погляди), але у подібної тактики є один безперечний плюс. З нею можна скільки завгодно морочити голову головному замовнику, називаючи величезні цифри зроблених коментів, постів і просто троллінгу. Особливо легко такі речі можна реалізовувати з людьми на ктшталт українського президента, який не дуже добре розбирається в тому, що таке інтернет взагалі. Як казав  цього приводу сучасний класик, якщо у всьому світі рекламісти намагаються нав'язати товар замовника покупцеві, то на пострадянському просторі вони концентруються на тому, аби нав'язати свої послуги замовнику.

 «Він людина прогресивна, добре розуміє сучасні інформаційні технології», - сказав в інтерв'ю «Українській правді» (http://www.pravda.com.ua/rus/news/2011/03/17/6024639/ ) Льовочкін про Шувалова. І це цілком справедливо в тому контексті, в якому доводиться працювати колишньому московському, а нині київським пропагандисту. Поряд з проплатою блогів під ці вибори він вивіз з історичної батьківщини в Україну друге інформаційне «ноу-хау»,  раніше не помічене в наших реаліях. Ідея Шувалова проста до абсурдизму: не чекати, поки опозиціонери раптом схаменуться, і дійсно створять щось варте проти Януковича, а самому створити сайт, сповнений компромату на замовника. А потім ефективно боротися з власним дітищем, знімаючи під цю акцію з клієнта астрономічний бюджет. Щось подібне, як ми пам'ятаємо, проводив попередник Льовочкіна Медведчук, що за Кучми героїчно долав створені ним же самим проблеми. Як наслідок активної діяльності Шувалова, в низці російських «зливних бачків» останнім часом різко активізувалася українська тематика. І хоч цей сплеск прийнято пов'язувати з прийдешніми виборами, розрахунок тут робиться на набагато більш тривалу перспективу.

  Характерний приклад такого медіа-ресурсу - сайт «Руспрес» (http://rospres.com/), власником якого став Шувалов. Політтехнолог негайно почав наповнювати проект публікаціями, присвяченими правлячій українській політичній команді, поданими у радикально образливій формі. Про те, що ресурс належить особисто йому, радник Льовочкіна не особливо приховує в наближеному до нього колі, інколи прилюдно даючи вказівки щодо тих чи інших публікацій безпосередньо мобільним телефоном. І ось що найцікавіше - українська тематика на сайті Шувалова то з'являється, то на деякий час зникає. Можна припустити, що це пов'язано з емоційними наказами «викинути цю х*ню з інтернету», які час від часу дає оскаженілий  Янукович Льовочкіну. А накази, в свою чергу, з'являються після чергового ознайомлення президента з роздруківками файлів компромату на себе, які йому носить все той же запопадливий керівник президентської адміністрації.

   І Льовочкін «розбирається»: потік нечистот пересихає на якийсь час – достатній для  того, щоб показати президенту свою незамінність у «розрулюванні» ситуації. Але вже через певний час потоки бруду на «Руспресе» та інших близьких до російського гостя сайтах починають литися знову, тільки посилюючи залежність переляканого президента від глави його канцелярії. Важко сказати, чи знає сам Льовочкін, що Шувалов втратив почуття міри і давно вже не звертає уваги на маскування своїх мнедіа-ресурсів. Але, судячи з усього, питання власності залучених до медіа-акцій сайтів не дуже турбують главу адміністрації президента.

  Технологія створення віртуальної загрози Віктору Януковичу відточена Льовочкіним і Шуваловим до ідеалу, і не обмежується тільки створенням фіктивних медіа. Для президента створюється і видимість масового вуличного протесту, зупинити який нібито в силах тільки цим двом людям. Мабуть, не випадково журналісти не раз бачили Шувалова на недавніх акціях проти Януковича біля Українського дому. Можна тільки уявити, яку інформацію про ті події отримав Віктор Федорович, якщо врахувати, що вона фільтрувалася для подачі президентові в апараті Льовочкіна. Так само, як нам залишилося тільки лише здогадуватися, які ще ноу-хау є в арсеналі Ігоря Шувалова.

Василь Чорний