У кожного, хто вважає себе справжнім патріотом, відповідь миттєво "відскочить від зубів" - звичайно ні! Друга хвиля роздумів примусить справжнього патріота замислитися, згадавши далекі й ближчі приклади, коли іноземці або зросійщені чи ополячені українці ставали запеклими патріотами України й подекуди віддавали за неї своє життя.

Третя хвиля роздумів на тему можливості перейти від "регіонівського" фарисейства до патріотизму породить в серці щирого українця надію на те, що навіть у кондового донецького регіонала може з'явитися тепле почуття до української землі, держави та символіки. Частина з них же носить на лацкані піджака депутатський значок у вигляді нашого прапора й іноді використовує державну мову й гімн. Що ж заважатиме "донецьким" піти шляхом Кравчука або Плюща, котрі на наших очах перетворилися з компартійних апаратників на щирих українців, чи шляхом Кучми, який відважився на конфлікт із Путіним через острівець української землі в Азовському морі?

І отут настане четверта хвиля роздумів, коли замість романтичного патріота подасть голос свій "внутрішній" політик. А, як відомо, політик завжди приймає рішення виходячи з доцільності. Вона буває революційною, партійною, а в нашому випадку це буде своя особиста доцільність. Отож, наш внутрішній політик розглядатиме це питання під кутом особистого інтересу й особистої зацікавленості: чи вигідно мені (прізвище та ім'я) допустити можливість, що Янукович та Азаров, Литвин і Клюєв, Ахметов і Фірташ або мій сусід тракторист Володимир - голова осередку ПР стануть у близькому майбутньому українськими патріотами.

Вже написано чимало текстів на тему економічної та геополітичної вигоди, кадебешної та ефесбешної залежності, впливу Вашингтона, Брюсселя, Москви та Пекіну на вітчизняну політичну та бізнесову еліту. Автори цих досліджень наводять блискучі аргументи, а їхнім аналітичним висновкам про неминучість еволюції "донецьких" (читай – влади) в бік українського національного інтересу хочеться аплодувати стоячи. Але...

24 серпня з родиною та друзями ми прийшли до пам'ятника вклонитися Кобзарю. Спочатку нас вітала зі святом патріотична опозиція Нашої України, КУНу та УНП разом з Просвітою і молоддю з "мовного майдану". Потім підійшла колона об'єднаної опозиції з найбільшим у світі українським прапором. Урочистість поєднувалася із ненавистю до влади Партії регіонів. Та коли ми перейшли на Хрещатик, ті самі прості люди вже із захопленням відзначали "як влада постаралася красиво відзначити свято", "ти диви, регіонали теж можуть любити українське", "який гарний патріотичний концерт нам подарувала влада", "все наче як при Ющенку". Всі ми разом були опонентами ПР. Але лише декотрі заперечували саме їхнє право на існування та можливість трансформації ПР в бік українськості.

Мені здається, настав час кожному українському патріоту дати відповідь на питання, винесене у заголовок. Думати головою чи серцем нехай вирішує кожен сам.

Дорогою від пам'ятника Т.Шевченку до Майдану ми розмовляли з одним  політв'язнем і рухівцем. Говорили про "гопників" при владі, про опозицію - патріотичну Ющенка і об'єднану Турчинова і Яценюка, вибори та мову. Ця розмова навіяла мені спогади про В'ячеслава Чорновола, який вчив усе вимірювати національним українським інтересом. Тоді може з'явитися шанс і в космополітичних, зросійщених фарисеїв перетворитися на апостолів української державності, як свого часу фарисей на ім'я Савл перетворився на апостола Павла.

Але чи зможеш ти особисто надати їм такий шанс? Чи допоможеш їм перемогти в собі "регіональність" чи "антиукраїнськість"? Я, мабуть, поки-що не готовий.

Андрій Ніцой