Вже кажуть, що Ющенко це діагноз. А в політиці важлива все ж позиція, що його не нагадує, бо діагноз визначають при хворобі партії, суспільству чи політику. Останньому стати диагнозом означає перейти рубікон від реалій життя до маячні,  і не важливо замовної  чи ексклюзивної.  У випадку з Віктором Ющенком та його  "любими друзями", як мінімум хочеться сказати: «Друзі-декабристи, страшно далекі ми від народу.» Мабуть, приблизно так при здоровому глузді міг жартувати в колі однодумців екс-президент України Віктор Ющенко. Але не  жартує, бо для жартів потрібен здоровий глузд, якого в діях екс-гаранта майже не помітно. Тому що його уявлення про реальність таке ж алогічне, скільки мізерна його здатність до самоіронії.

 Віктор Ющенко оголосив, що під його егідою Верховну Раду штурмуватиме новий "національно-демократичний проект", який об'єднає 30 суспільно-політичних організацій. І це не смішно, бо таке вже було в 2003-2004 роках під всім відомою назвою «Наша Україна» , і фінал всім без виключення відомий. То що знову наступити на граблі з ручкою перефарбованою в інший колір? На його думку, усі ці "кухлі по інтересах", злившись воєдино, мають усі шанси набрати "значно більше п'яти відсотків голосів" на жовтневих парламентських виборах. Жарт з жартів! Навіть якось незручно стає, коли згадуєш про те, що саме Віктор Андрійович був вже одного разу надіією України на якісний стрибок вперед.  Того разу «теля вовка не з’їло»… поперхнулося і ледь вижило в політиці.

  Віктора Ющенка чомусь не турбує той факт, що увесь велетенський потенціал громадської довіри, який був у нього після Майдану, екс-лідер країни  вдало змив в каналізацію, навіть того зовсім не помітивши. Він відмовляється розуміти, що його особистий рейтинг сьогодні знаходиться нижче меж статистичної погрішності, і сам він не зможе пройти до парламенту ні по одному мажоритарному округу навіть на заході України. Ющенко  вперто не бажає сприйняти за факт, що екс-соратники йдуть від нього до Юлії Тимошенко і Арсенія Яценюка унаслідок його власної неадекватності в політиці. А  ще він не розуміє, що сьогодні його особистий антирейтинг по сукупності перевершує неприязнь до Тимошенко і Януковича разом узятим. Замість цього Віктор Ющенко охоче приміряє на себе лаври такого  собі українського "Вацлава Гавела".  Але той писав п’єси сам, і в політиці був успішним режисером-постановником з шаленим колом прихильників, а не попутників, що придбали не квитки в театр а на політичний потяг з фірмовою назвою «Наша Україна». Потя, як з’ясувалося зійшов з рейок, а пасажири розбіглися подалі він машиніста, що фактично пустив потяг під укіс.

  Його не тривожить, що таким  поважним месією та  вдалим  політичним менеджером  він може вважатися лише у власній родині та ще серед вдало наближених і досі не постраждавших від нього, у яких здатність до тверезого погляду на світ ніколи не була сильною стороною. Цілком можливо, що він продовжує вважати "замовленою" усю ту соціологію, що демонструє його реальний політичний потенціал,  а вірніше його відсутність. Він лише спромігся створити певний  дивний "феномен Віктора Ющенка". Традиція української президентської ротації полягає в тому, що після зміни першої особи, екс-лідера завжди починали згадувати з теплотою. Так було з Леонідом Кравчуком після перемоги Кучми. Так було з Кучмою після перемоги Ющенка. І тільки Віктор Андрійович порушив традицію, бо навіть на тлі провальної політики Януковича рейтинг довіри до нього прямує, як кажуть матиматики( а бухгалтери чомусь не помічають) до нескінченно малих величин.

   Незрозуміло тільки, скільки разів ще доля повинна ударити по самолюбству українського екс-президента, щоб він нарешті усвідомив  нинішню власну незначиммість у політиці.  Його програш президентських виборів з результатом у 5%  був вже попереджувальним пострілом. Такий результат переводить політика в занадто ганебний статус "політичного пенсіонера", забезпечуючи йому право на участь в ритуальних заходах, на зразок читання лекцій або шефства над другорядними гуманітарними проектами. Але нездатність отримати підтримку виборців, щоб потрапити до складу парламенту після декількох років після закінчення каденції  у політиці схожа на ляпас з розмаху.  Гірше може бути лище нокаут і відверте і принизливе кепкування з свистом та улюлюканням.  Це  можуть збагнути усі, у кого є хоч якась здатність мислити тверезо. Але Віктор Ющенко до цієї групи людей чомусь вперто відмовляється приєднатись.

  А що його нинішні попутники з правого табору, який він ще вчора нищив, не зважаючи на свою ліберальну приналежність ? Вони необачно все призабули, і ніби вибачили… А можливо вони горнуться за принципом солідарності, бо є ще більш приреченими політичними невдахами.

  Праве крило опозиції вже наступного тижня оголосить про завершення переговорів і спільний похід на вибори. Про це в інтерв'ю Gazeta.ua розповів в чергове соратник екс-президента голова Української народної партії, яка  має намір увійти до цього об'єднання, Юрій Костенко. За словами політика, говорити саме про злиття поки що рано. А на запитання скільки відсотків таке об'єднання планує отримати на виборах, Костенко відповів наступне: «Я б трохи не так ставив запитання. Бо я вже трохи прочитав, що там пишуть про нас як партію "Пенсіонерів і бактерій". Сьогодні в Україні не так стоїть виборча проблема. Зверніть увагу, що ті, хто себе позиціонує, і вийшли з мотивацією і агітацією на вибори більше року тому, тим не менше, не збирають на себе виборчі симпатії. І сьогодні 15% виборців не хоче голосувати за те, що уже відомо виборцю: починаючи від партії влади і до опозиційних утворень. Коли ми зробили дослідження детальніше, з'ясувалося, що це правоцентристський електорат, який не побачив у тому, що представили політики, те, що вони зазвичай підтримували: це національні інтереси, національна економіка, державна політика, що базується виключно на українських пріоритетах. Тому він і не хоче голосувати. Якщо те об'єднання, яке ми створюємо, доведе, що саме ми є виразниками інтересів цього електорату, то саме такий буде результат. Якщо просто зараз мірятися рейтингами, як нам пишуть, хто 1%, хто 3%, то ми не займалися як інші проекти своїм піаром, бо йшла робота по створенню в Україні правого об'єднання, без якого Україна ніколи не вийде на європейський рівень політики. Так що тут потенціал великий. Як він буде реалізований, враховуючи, що наші партнери, попри те, що ми не проголосили ще себе учасниками перегонів, а інтернет уже наповнився традиційною українською "чорнухою". За таких обставин, коли опозиція воює не проти влади, а одна проти іншої, то виборець скаже: вони усі погані.»

 Але якщо повірити в слова Юрія Костенка, то екс-президент, про що і він не говорить, думаючи, що  пронесе, може стати без перебільшення нічим іншим, як баластом планованого прлітичного утворення. Похід опозиції  на вибори кількома колонами це шлях у тумані. За прогнозами аналітиків це її і не підсилить, і  невідомо чи ослабить. Українські блоки і раніше мали особливість після здобуття мандатів розбігатися в різні кутки та трансформуватися у «тушки». Виборцю від всього цього ні холодно, ні жарко, а тому політична супернедовіра чекає або колапсу або сірника до загального невдоволення.

  Вже кажуть, що Ющенко це діагноз. Можливо потопельника, що все ж наважився винирнути в пощуках останньої соломинки, але щоб мати шанс н порятунок потрібне хоча б бревно, якщо не поганенький пліт. Але на політичній поверхні плаває, на жаль,  лише «гнила полова».

 Всі мої роздуми можна завершити не лише аналітичними висновками, а особисти гіркими враженнями від тих часів з Ющенком. За часів Кучми важко було бути прихильником опозиції, але здавалося необхідно з огляду на різні проблеми. Тому непроголошеного ще, але як  на якогось месію-провідника сподівалися на Ющенка. Та він забув  майже всіх крім спонсорів, кумів та родичів, що дружнно вступили у коло «любих друзів». Мені, як його прихильнику час його влади запам’ятався тим, що я став тоді…безробітним. З прихильників мене без мого відома мілкі сошки від «Нашої України» зробили без перебільшення жертвою помаранчевої революції. Все те гикається і досі, і робить неможливою довіру до всього того, чого торкається  «рука, що не крала». Природа виробила інстинкт самозахисту від «Нашої України», з яким мабуть і не варто боротися. Це вже зовсім інший діагноз… І з таким діагнозом в Україні живу не я один. Нас багато, і нас не подолає омріяний Ющенком 5%-й бар’єр на наступних виборах.  А вони летять на ті вибори, як метелики на вогонь, ніби щоб погрітися, але згорять, і вже нікого  ніколи не нагріють.

Анатолій Авдєєв