Україна затамувавши подих чекала на
поведінку нового Президента в Москві. Що він запропонує сусідам перш за
все. Стенограми президентських розмов немає, але майже все що міг
наобіцяти сусідам новий керівник «вивалив» одразу. Говорили про в ЧФ РФ в
Криму, про захист російськомовних в Україні, про газову трубу, про
позбавлення Бандери звання Героя України, про митний союз та про ціну на газ,
здається. Але за останнє мабуть з Віктором Януковичем говорити не захотіли.
«Москва хохлам нє веріт», бо Москва «соболєй желаєт»! За свої обіцянки,
які вона, як захоче, то і не виконає, Москва бажає живої конкретики, бо має
свій суто російський інтерес.
А як же з українським
інтересом? Як з українськими школами, книжкам и та іншим у місцях компактного
проживання українців в Росії. Там це майже відсутнє. Та в російській думі нашої
мови не почуєш, не те що в нас з російською. Але ж в Росії не виконують хартію
про мови нацменшин, до яких належать кілька мільйонів українців.
В економічній сфері
те ж лише слова «будемо», і ні про що не підписано жодного папірця. Хороша
робота, пане Президенте! А що для українців в Україні та за її межами? Сусідам
обіцянки , а нам і того не вистачило, навіть цукерку нам не показали. Відбулася
швидка здача українських інтересів у форматі обіцянок. І, не дай Боже, як що у
Президента слово виявиться твердим, і всі обіцянки «братам» він виконає… Хоча
все там проблематично. По-перше майже все проти нас, громадян його
країни, і про те ми не змовчимо. А по- друге не всюди є правова база для
здійснення обіцяного. Слухаючи з повідомлень ЗМІ, що наобіцяно сусідам,
закрадається сумнів в тому, що за характером дій то наш Президент. Згадується
«з’їдений» за підробний диплом Кислинський, що за стилем та логікою державного
жанру повинен був про волати: «Державна зрада, людоньки!» Немає зараз у цій
п’єсі таких героїв…
На десятому дні нового
президентства вже за державу сумно та образливо, бо бачимо вочевидь, що воно за
люди такі страшні в національній безхребетності, хохли. Їх гасло не інакше, як
– «Все краще сусідові!» Вшанування обіцянками колонізаторів та їх
потомків просто дивує та непокоїть. На часі їм вже стане і саму Україну
перейменовувати. Український радикалізм, якого дехто боїться став би на часі,бо
зміг би покласти край внутрішній колотнечі. Або шануй нас та живи поруч з нами
в Україні, або з «своїм статутом» рушай від нас у відповідне для себе історичне
місце. І справа тут не в етнічному походженні тої чи іншої особи, а в
запровадженні чергової хвилі етноциду проти українців в Україні.
Новому Президентові слід
чітко зрозуміти, що український інтерес полягає не лише в кращій ціні на газ,
що афішується але невідомо чи зреалізується, а в захисті українського інтересу
в Україні і за її межами, в тій же, набивній оскомину, мові, культурі, правах
української людини та захисті справжньої української історії, а не тої писаної
«російськими руками для малоросів».
На жаль, поки що йде
тотальне розсварення громадян за етнічною, мовною та історичною ознакою. В
Україні повинні жити ті, хто поважає Україну до глибини душі, а не бажає
всіх пересварити і перетворити її в нову малоросію з хохлами, яничарами та
зайдами. Якщо навіть використати репліки регіоналів на зразок –«Працювати
треба!», то треба але в атмосфері суспільної злагоди і для національного
державного інтересу. Інтереси груп, угрупувань, притягнутих за вуха меншин
згадувати та розмахувати такими прапорами справа не державницька. Краще життя
меншин не повинно будуватися на погіршенні життя українців, бо це вже точно не
Україна.
Неукраїнська Україна в
Україні торгує Україною та українськими інтересами. Це більше ніж прикро.
Питання мови, історії, культури не повинні обговорюватися, а тим паче
сторонніми до всього українського людьми. Як що їх інтерес не зовсім
український, то і реалізовуватися він повинен не в межах її кордонів.
Пошесть українофобії до добра не приведе, а лише до вибуху. Гідна нація
не повинна винувато опускати очі, коли на неї сварять пальчиком з
Брюсселя чи Москви. Тому Україна і незалежна, що може робити все незалежно до
уподобань сусідів, як і вони можуть чинити у себе так само.
Задача керівника незалежної
держави презентувати український інтерес та українську волю, а не збирати
побажання сусідів та припудрювати їх згідливими обіцянками, пояснювати
українську точку зору та доводити хибність та незмістовність сусідських
суджень. Всяка держава існує лише для цього, а якщо щось інакше, то тоді це
вже не держава, а колонія.
Швидко здавати одним махом
українські інтереси принизливо. Москву цукерками не задобриш, бо вона,
здається, вже «зажралася і «заїдається» з усіма, але за зрозумілі їй російські
інтересі, і вона по-своєму права. А наша правота українська.
Перші десять днів з новим
Президентом у кріслі прикро вражають. Хаосу в Україні не поменшало. Додалося
більше парламентської та урядової невизначеності. Забрали у народу і не
повернули конституційні вибори до органів місцевого самоврядування, що є
наступом на демократію, про яку так пеклася ще місяць тому Європа, що нині
мовчить. Ціни в середині держави, як і раніше звично повзуть вгору, при цьому
нічого крім балачок про вину Юлії Тимошенко. А хіба попередній уряд на чолі з
нинішнім Президентом з його «професіоналами» був кращим ?
Що ще не пообіцяли Росії?
Повернутися до Москви з правами «куцої автономії»? Але з Москвою дружити
треба, але на засадах рівності і самоповаги і без реплік про сало з
північного боку. Здається і нашому Президентові на часі написати для таких
зустрічей шпаргалку з словами «щі» та «лапті».
