Тридцятого квітня 2012 року в черговий раз відбулося вшанування героїв Холодного Яру двадцятих років минулого століття, що воювали проти білогвардійських та більшовицьких військ на території Центральної України, що стало вже щорічною традицією.   Території, що до Черкащини відійшла з нашої Кіровоградщини в 1954 році з волі Микити Хрущова. Холодний Яр є без перебільшення, певним чином, сакральним місцем сили для всієї  України і українського народу, бо він завжди ставав тим  зародишем вогнища волі, звідки починалися  повстання за визволення України від різних окупантів.

  Так бувало у всі часи і оспіваної  Тарасом Шевченком у поемі «Гайдамаки» Коліївщини, і під час більш ранніх повстань та рухів: і за часів Хмельницького, і за часів Сагайдачного, і ще більш ранніх. Так вже сталося, що цей сакральний енергетичний центр є явищем яке і до цих пір ятрить історичні рани, надихає та збуджує справжніх українців. Тому знищити його у фізичному, а тим більше енергетичному сенсі ворогам ще не вдавалося ніколи.

  Сучасне явище паломництва до цих без перебільшення святих  місць почалося,  як спонтанний рух невеличкої верстви «посвячених» патріотів майже двадцять років тому і перейшло у щорічний ритуал,  який, як дехто вважає нині погрожує скотитися до банального бізнес-проекту.  Когось  якось пересмикує, коли  він бачить холодноярський прапор «Воля України або смерть» в якості недбало виконаної у вигляді «обгризеного формату» ганчірки на базарчику для торгівлі місцевими сувенірами! Хоча, можливо, в якості елемента інформаційно-психологічної протидії вульгарному шовінізму «рускаго міра»  це дійсно своєрідна зброя і без сумніву і перебільшення символ.

  Прикро, що  нині Мотронин монастир, що був наріжним каменем українського духу захоплений московським патріархатом, і подібні українські заходи треба проводити тут не раз на рік, а раз на тиждень, під його стінами, щоб вони, як підлеглі Москви розуміли на чиїй вони зелі і хто вони є. Нехай уже хоч і на комерційній основі, але не полишати у спокої «прішлий руській мір». Хтось з  певним  перебільшенням іноді стверджує, що в Мотрониному монастирі сучасних українських козаків до храму не пускають – як «етнічних», автентично вдягнених, так і в сучасних розцяцькованих уніформах радянського зразку. У «кириличного» керівництва монастиря є спеціальний список затверджених у Москві проросійських козачих організацій, членів яких дозволяється впускати до монастирської церкви. Втім, і стародавній, оригінальний Мотронин монастир був зруйнований ще більшовицько-московськими окупантами в минулому столітті, а сучасні будови зведені вже в наш час за «зразками» типової москово-патріархатської архітектури. Так що історичною автентичністю тут  зрозуміло і не пахне.  Є лишень український закуточом з каменем про перебування у монастирі Тараса Шевченка.

  Цьогорічна програма заходів включала в себе о дванадцятій годині мітинг у Мельниках, на якому виступили, крім організаторів свята та батька ідеї Романа Коваля, представники різних політичних сил, серед яких рівнем масовості та організації своїх прихильників вирізнялася «Свобода».  Далі було о чотирнадцятій годині – історична реконструкція бою між повстанцями та московсько-більшовицьким продзагоном. О п’ятнадцятій годині – урочистий молебень та ритуальне, за традиціями Холодного Яру, освячення зброї. Потім, о шістнадцятій та пізніше – відвідини дуба Максима Залізняка, що знаходиться в іншому боці Холодно го яру.   В районі Залізнякового дуба біля  напівзаселеного  хутірця Буда тепер розташувався ринок сувенірів та ресторанно- готельний комплекс у історично-етнічному стилі з поетичною назвою «Дикий хутір».

 Що стосується цьогорічної історичної реконструкції, то на «полі бою» був  відсутній такий елемент, як кіннота, була лише  одна -однісінька підвода. І в цілому наші реконструктори більш-менш правдиво відобразили перестрілку,  піший і рукопашний бій тих часів.  Втім, не дивлячись на «окремі недоліки», за спостереженнями, переважна більшість відвідувачів залишилась не просто задоволеною, а отримала якесь емоційно патріотичне піднесення. Що доволі дивно, і  навіть серед російськомовних учасників заходу. Червоні комісари всіх дістали однаково, що росіян чи українців, бо грабунок, як яго не повертай завжди залишиться грабунком.

  Окремої відзнаки заслуговує молебень з ритуалом освячення  козацької зброї. І хоч зброя була бутафорська, але молебень  був справжній і від справжнього священика, українця.  Серед тих хто освячував зброю в черговий раз були і Чорні запорожці, більшість з яких є потомками справжніх лицарів української революції та визвольної війни двадцятих років минулого століття.  Серед них багато друзів і знайомих навіть таких,  хто мешкає і донині  у  Польщі. Зустрів їх і цього разу та отримав у подарунок книжку про історію Полку Чорних запорожців, який взяв початок від українізації Єлисаветградського гусарського полку. Серед прибулих були сини та онуки тих нескорених, що з головним отаманом Симоном Петлюрою відійшли у Польщу.

  Отож, пам’ятаємо  Холодний Яр, не забуваймо, чиї ми нащадки! Може, для деякої частини українців ця сакральна місцевість стане місцем прощі, своєрідної  духовної медитації. Чому, наприклад,  євреї з усього світу їдуть щороку до Умані, а українці на своїй землі демонструють забудькуватість та неповагу до святих місць власної національної історії? Нехай для певної частини це буде просто якесь етнічне свято та бізнес-проект для підтримки місцевих ентузіастів цієї святої справи, а для більшості дотик до справжнього українського духу.

Анатолій Авдєєв

http://surma3.moy.su/publ/znovu_gomin_kholodnogo_jaru_roz_jatriv_nam_dushu/1-1-0-9