Пригадався анекдот про те, що донецькі чиновники ховаються та бояться виходити на вулиці, щоб їх не впіймали та не вислали керувати іншими "регіонами". Депресивній Кіровоградщині поталанило – свою "порцію" донецьких область встигла отримати. Має область і такого "губернатора" (мабуть від виразу -"розкатати губу"), і багато інших "донецьких цінних кадрів". Щастя, бути керованими донецькими руками, як жаба давить "регіон"... Голова місцевої "Батьківщини" нардеп Валерій Кальченко навіть зауважив, що через це всі місцеві кадри здаються просто якимись недоумками, яких партія регіонів у такий спосіб вирішила ощасливити.

Що дали "донецькі кадри" "нещасній" Кіровоградщині? Програму "Цетральний регіон-2015", гасло "Купуй кіровоградське" зкальковане з гасла УНП – "Купуй українське", перемогу в "Майдансі" та титул "Кіровоград – танцювальна столиця України", збільшення боргів по заробітній платі та багато розмов про майбутній розквіт краю перехрещеного в регіон.

Програму згадану вище, кажуть складали всі за принципом рожевої мрії та твору на вільну від реального життя тему. Після остаточної верстки, нова влада почала їздити по районах і влаштовувати обструкції районним владам під назвою "захист програми". Трохи допомогло зробити кадрові кровопускання, хоча кадри були власні і майже свіжі, вірніше по-свіжому "перетасовані". Тобто область отримала кадрові зміни в умовах "нової гри", яка ніби гласно демонструє неспроможність та невідповідність місцевих кадрів (дарма, що власних же). Але в районах донецьких немає, і тому мабуть їх так безжально розганяють, щоб підтвердити тезу керівника обласної "Батьківщини".

Нещодавно оголосили, що допомогу обласну центру втілять шляхом кураторства над містом заступником голови облради паном Шаталовим (знову до речі донецький, та ще й не віку мудреців). Керівник міської організації партії регіонів пан Титов прокоментував таку партійну обіцянку, як PR-підсилення міської влади, яка ніби-то не вміє донести до широкого загалу "повні обсяги та глибину" добрих і корисних справ. Пройшов тиждень і на радіо заговорили за ремонт ліфтів та нові ліхтарі, про які до речі говорив і попередній міський голова комуніст Володимир Пузаков, якого не чути цілий рік, і якому ті теревені, як показала історія, зовсім не допомогли, а мали протилежні наслідки.

В місті цей же час перейменували чотирі вулиці, і як висловився один з відвідувачів мережі Інтернет, "всі ями вулиці Володарського, на який до речі знаходиться і обком КПУ очолюваний колись екс-нардепом Пузаковим, стали ямами вулиці Арсенія Тарковського. А місті, як вдало підмітив один з кіровоградських журналістів, йде шалений проросійський топонімічний розгул з "вовчим оскалом" (мабуть по прізвищу нового голови топонімічної комісії Ігоря Волкова). Мало не другого дня після рішення сесії міської ради з вуличного питання вивісили і свіжі таблички, які "заздалегідь любовного виготовили". В "назвах" вулиць немає нічого українського, а дві з них дублюють назви присвоєні тим вулицям німецькими окупантами у вересні 1941 року. Чим то закінчилося тоді всім відомо, але на жаль регіонал Ігор Волков, небезпідставно здається, погано знає не лише українську граматику (ратував за назву однієї з вулиць новим "українським словом Дворцова), але і історію міста в якому мешкає.

А ще в місті по лінію PR дуже полюбляють галасувати та користуватися пилом для зниження зору. Журналісти стверджують, що високі керівники держави та області вже п'ять разів щось відкривали в обласному онкологічному диспансері, тричі Новокостянтинівську уранову шахту, і так далі і тому подібне. Але найбільші за кількістю та числом є обіцянки добудувати КГЗГОР в Долинській, відродити видобуток бурого вугілля в Олександрійському на Новомиргодських районах та відновити рух літаків з обласного центру, до речі з аеропорту урочисто відкритого рік тому Президентом України Віктором Януковичем, та реконструкція театру корифеїв... Є і ціла низка інших проблем, які влада рада була б затанцювати "майданами", та "проблеми гостро випирають.

Такі ігрища нагадують дітсадкові гульки в пісочниці та інші дитячі ігрові умовності в які одні дорослі дяді втягують інших. Все це вдало PR-иться для створення ілюзії завзятої справи та запеклої боротьби "за краще життя рідного народу". Коли дивишся телевізор або слухаєш місцеве радіо, то все гаразд, але якщо "неправильно" відволіктись, то і заплати не платять чи затримують, і ліфти стоять, і ритвини на вулицях збільшуються, а їх асфальтування лише по телевізору вам покажуть. Якась така гра в цапки-пецки і два зовсім не схожих життя за вікном: одне з екрана телевізора в новинах, а друге реальне для власної потертої життям шкір без прикрас і змальованих в ЗМІ радощів. Отаке воно життя по-донецьки прописане PR-акціями та солодко змащене відволіканням від справжніх реалій.

Анатолій Авдєєв