З моменту оголошення вироку в процесі над Юлією Тимошенко минув майже місяць. Чим ознаменувався цей місяць? Політичні сили не придбали і не втратили в своїх рейтингах: соціологи зафіксували стабільність показників, коли цифри не ростуть і не падають. Всупереч прогнозам, показники влади не впали у порівнянні, наприклад, з літом, а показники опозиції не виросли. Всупереч заявам «буревісників революції», народ не поспішає демонструвати свій протестний потенціал – хоча на вулиці осінь, пора загострення шизофренії і політичної активності. «Верхи» далі управляють, «низи» далі мовчать.

Народ потихеньку почав розповідати анекдоти про Тимошенко – те, що вчора здавалося катастрофою, сьогодні нагадує фарс.  «Сідай, Юля, сім!» - майже по-шкільному звучить один анекдот. «В Україні перешли на зимовий час, щоб Тимошенко сиділа на годину довше», - зубоскалять автори іншого анекдота. «Саркозі назвав дочку Юлією. Якби у нього народився син, він назвав би його Муамаром», - сміються треті. Зазначте: співчуття до увязненої не проглядається. І щось не віриться, що ці анекдоти продукуються в штабі Партії регіонів – дуже вже серйозні, не схильні до демонстрації почуття гумору товариші сидять на Липській і на прилеглих до неї вулицях.

Європа демонструє найбільшу стурбованість ситуацією в Україні – можливо, навіть більшу, ніж громадяни самої України. Цьому є декілька пояснень.

По-перше, ряд європейських політиків на повному серйозі демонструє відданість демократичним ідеалам і принципам – і цього не можна заперечувати. Тимошенко для них – символ. Але біда в тому, що таких «Дон кіхотів» у європейській політиці не так вже й багато.

По-друге, Тимошенко є чудовим приводом для затягування переговорного процесу між Євросоюзом і Україною. Якби не було Тимошенко, її треба було б придумати – як аргумент, чому Україну не можна в осяжному майбутньому приймати в ЄС і чому необхідно більш ніж обережно ставитися до зближення з Україною.

По-третє, низка європейських політиків пов'язані з Тимошенко і її політичною силою союзницькими зобов'язаннями (це стосується найбільш впливової Європейської народної партії, у якої підписані угоди з «Батьківщиною»). У цій ситуації порятунок Тимошенко для деяких європейських політиків – це прояв корпоративної солідарності.

По-четверте, Тимошенко є зручним знаряддям у руках російських політиків і «Газпрому» в справі створення негативного іміджу України – особливо з метою перешкоджання інтеграції України в європейські структури. Те, що росіяни витрачають величезні гроші на лобістську діяльність на Заході – не секрет. І те, що традиційні російські лобісти сьогодні підключилися до захисту Тимошенко – показово. За наявними даними, кілька лобістських груп на Заході в кінці жовтня отримали серйозні фінансові вливання з Росії – «на підтримку демократії в Україні» і «на моніторинг порушень прав людини» в нашій країні.

По-п'яте, існує група політиків, що виступають як постійні лобісти інтересів Тимошенко, – ще з часів її прем'єрства. Завдяки Григорію Немирі і Джорджу Соросу, клуб цих самих лобістів досить великий. Певна річ, сьогодні вони не стоятимуть осторонь.

По-шосте, активізувалися окремі українські олігархи, які мають широкі контакти за кордоном і використовують ці самі контакти з метою підтримати Тимошенко (розуміючи, що далі може настати їх черга; «візьмемося за руки, друзі, щоб не пропасти поодинці»).

Все разом створює феномен «широкої світової підтримки» Тимошенко. «Світова підтримка» - це складне явище, набагато складніше, ніж підтримка країнами соціалістичного табору доктора Гайдера або Анжели Девіс. І кожну окрему заяву, що з'являється на Заході, варто розглядати окремо, розуміючи, де щирість перекривається банальним розрахунком.

У будь-якому випадку, Європа – це єдина надія Тимошенко. Розраховувати на підтримку усередині країни «в'язневі №1» не доводиться. Акції на її підтримку збирають від сили пару тисяч осіб. Тимошенко в народній свідомості не стала опонентом нинішньої влади – вона стала альтернативою нинішній владі. Відчуваєте різницю? Опонент пропонує якусь іншу платформу, якусь іншу світоглядну позицію. Альтернатива – це проста заміна без системних перетворень. Люди – за великим рахунком – не розуміють, чим Тимошенко була б краща за Януковича, а тому не поспішають на барикади. Соціологічні дані свідчать: рейтинг Тимошенко після виголошення вироку практично не змінився, чинник «жалості до сірих і убогих» в народі не спрацював, антирейтинг Юлії Володимирівни складає майже 70%!

Але при цьому Тимошенко залишається носієм досить високого рейтингу, і за всіх старань її опонентів анулювати цей рейтинг за рік навряд чи вдасться. Багато її соратників щиро вважають, що Тимошенко на волі – це пряма загроза для опозиційного табору (особливо враховуючи схильність Юлії Володимирівни до авторитаризму, вождистського стилю, демонстрації власних амбіцій та інтриг). Після президентських виборів 2010 року вона вже наробила чимало відвертих дурощів, що привело опозицію до серйозних втрат. Тимошенко у в'язниці перетворюється на прапор, символ, легенду. Тепер від імені цього самого символу можна вести роботу, піднімати народ і т.д.

Сьогодні Тимошенко перетворилася на Степана Бандеру. Той теж був вигідний своїм товаришам по зброї і політичній боротьбі лише дотир, поки знаходився у в'язниці або в концтаборі. В цей час він перетворювався на прапор революційної боротьби. Від його імені проголошували державу в 1941 році. З його ім'ям йшли в бій воїни УПА в 1943 – 1944 роках. Але як тільки він виходив на волю – відразу ж перетворювався на генія деструкції. Два розколи ОУН – 1940 і 1954 року – були пов'язані саме з ім'ям, амбіціями і авторитарним стилем Бандери. Особа Бандери не давала можливості об'єднати всі розрізнені українські національні групи в діаспорі воєдино. Та сама ситуація – з Тимошенко.

Нині на електоральний і політичний спадок Тимошенко претендує ряд політиків. Усередині самої БЮТ вже розгорнулася боротьба за лідерство. Та сама Наталія Королевська намагається довести, що вона – сучасніша й ефективніша, ніж Олександр Турчинов, що залишився замість Тимошенко «на господарстві». Слабше, але все таки проглядаються особисті інтереси інших «політичних важкоатлетів» - Олександра Абдуліна і Андрія Кожем’якіна. Але поки тільки Королевська поводиться як відверто альтернативний лідер – зокрема демонструючи самостійність, йдучи на різні переговори й індивідуальні ініціативи, створюючи власну ресурсну базу – зокрема працюючи з протестними масами. Враховуючи здатність Наталії Юріївни домовлятися і досить вузький коридор для самостійних дій, можна припустити, що її роль у нинішньому соціальному русі поступово зведеться до ролі Григорія Гапона напередодні першої російської революції – організатора й утилізатора протестних настроїв. Королевська розуміє: крок управо або вліво незмінно обернеться новими неприємностями для дідуся вугільної промисловості, близького до Наталії Юріївни Віктора  Полтавця. А почнуться неприємності у Полтавця – почнуться вони і в Королевської.

Королевська сьогодні – це Тимошенко 12-річної давнини. Пам'ятаєте, як Тимошенко здала свого партайгеноссе Лазаренка і зайняла його нішу? Пам'ятаєте чаювання в Кучми? Пам'ятаєте історію розколу «Громади» і створення «Батьківщини»? Звичайно, для багатьох людей усередині БЮТ головне – не допустити Королевську до керівництва. Інакше ми побачимо абсолютно інший БЮТ та іншу «Батьківщину». Наприклад, без Турчинова.

На електоральне поле Тимошенко сьогодні претендуватиме близько десятка партій – «Фронт змін»Арсения Яценюка, УДАР Віталія Кличка, «Свобода» Олега Тягнибока, «Наша Україна» з її ющенками, наливайченками, кириленками та іншими групами впливу, Анатолій Гриценко і – для більших веселощів – Олег Ляшко.  Кожен із них в так чи інакше експлуатуватиме або ім'я Тимошенко, або її старі слогани – наприклад, гасло про справедливість, яка є і за яку треба боротися. Але навряд чи хтось зможе адекватно замінити Тимошенко за рівнем харизми й енергетики.

Суд над Тимошенко – за великим рахунком – став серйозним дзвінком для олігархів, що сформувалися за часів первинного накопичення капіталу. Те, що Тимошенко опинилася у в'язниці, є сигналом: в Україні не діє кругова порука і немає невразливих. На її місці можуть опинитися й інші. Порушення кримінальної справи проти Леоніда Кучми – це ще один сигнал: не виключено, що приватизаційні процеси 90-х років можуть бути переглянуті і оголошені незаконними. Традиційні запобіжники, що діють в українській політиці, в 2011 році перегоріли. Якщо Януковича ще кілька років тому вважали ставлеником олігархів, то сьогодні він став загрозою для олігархів. У тому числі й для Тимошенко – олігархи колишніми не бувають.

Коли свого часу Леонід Кучма наступив на права й вольності олігархів (відразу після президентських виборів 1999 року), він отримав серйозний удар у відповідь – у вигляді справи Гонгадзе і касетного скандалу. Не виключено, що зараз опозиція зможе одержати підживлення з боку олігархічних кіл усередині України. Але питання – хто? Королевська? Навряд чи.. Гриценко? Він дуже інтелігентний. Тягнибок? Він дуже радикальний у висловах. Ляшко? Аж надто екстравагантний. Про «Нашу Україну» і «За Україну» не говорю – це матеріал не для політологів і політичних технологів, а для політичних паталогоанатомів.

Швидше за все, ставки будуть розділені. Одні (Петро Порошенко, Микола Мартиненко, можливо, Рінат Ахметов) ставитимуть на Арсенія Яценюка. За деякими даними, Яценюк у супроводі Петра Олексійовича вже відвідав Брюссель і провів ряд переговорів як лідера української опозиції. Для влади Яценюк – вельми зручна фігура. Він багатослівний, амбітний, зарозумілий. У нього існує електоральний поріг в 14%, який він навряд чи зможе подолати. Проти нього легко воювати і легко у будь-який момент безболісно заховати від очей людських. Він – не Тимошенко, арешт якої викликав ажіотаж. Якщо завтра Арсенія Петровича не пустять у телевізор – народ не помітить втрати бійця. Виступить по ТБ – обиватель подумає: «Чудово!». Не виступить – «Ще краще!». Яценюк легко стомлюється, він не зможе – подібно до Тимошенко – їздити по 6 – 7 районам на день, витримуючи по 10 – 15 виступів. Він – пан, молода копія старіючого Ющенка. І оточення ліпить з Яценюка саме другого Ющенка – з месіанськими підходами, з бажанням одним махом вирішити всі проблеми і т.д.

Вже зараз у середовищі «Фронту» назріває конфлікт між «старими» фронтовиками (тими, хто формував штаби Арсенія Яценюка в 2009 – 2010 роках і ніс на собі всі тяготи партійної роботи) і новими адептами – Миколою Мартиненком, Романом Зваричем, Лесею Горобець та іншими. «Люди» похилого віку незадоволені масовим інтересом політиків, які ще вчора славословили Ющенка, до нового проекту, відчуваючи кон'юнктурний підхід. Відмовити новачкам Яценюк не може – йому катастрофічно бракує впізнаних, публічних людей. Але й список – не гумовий. Доведеться кимось жертвувати. Ким? Швидше за все це питання вирішуватиме не Арсеній Петрович, а інші люди, що фінансують проект.

Хтось  робитиме ставки на Віталія Кличка. Зокрема, з'явилася інформація про те, що інтерес до фінансування кампанії Кличка проявляє Віктор Пінчук. Кличко – це легенда. Віталієві не обов'язково з'являтися на людях – замість тез політичної програми людям можна просто транслювати найбільш успішні бої боксера. Він – на відміну від Яценюка – досить простий у спілкуванні. Нехай трохи недорікуватий, але це йому пробачать. Знову ж таки – його навряд чи хтось може звинуватити в корупції (а по Яценюку в його рідних Чернівцях вже почалися активні дії – з вимогою повернути жителям те, що відняли люди Арсенія Петровича, зокрема екс-мер Федорук і директори місцевих ринків; називається сума – ні багато, ні мало – в 2 мільярди північноамериканських доларів).

Я говорю про крупні ставки. Будуть ставки й дрібніші. Але зрозуміло одне: говорити про єдність опозиції не доведеться. Опозиція наступатиме на владу чотирма колонами. І або пересвариться, або знайде п'яту колону – усередині влади. Швидше за все, цією п'ятою колоною може виявитися чиновництво, незадоволене «закручуванням гайок», реформами, нововведеннями і т.д., а особливо – боротьбою з корупцією. Адже тільки за останні півтора роки арештовано понад 500 чиновників різного рівня – за корупційні дії. Будь-який чиновник скаже, що сьогодні заходи посилилися, з'явився страх. Олександр І, прийшовши до влади після березневого перевороту 1801 року і вбивства свого батька-реформатора Павла Петровича, обкреслив свою політичну платформу фразою: «При мені буде, як при бабусі». Малося на увазі, як при Катерині ІІ з блиском і розкішшю двору, дотриманням привілеїв дворянства і безмежною корупцією в середовищі чиновництва.

«При нас буде, як при бабусі», - посилатимуть сигнали новоявлені лідери опозиції чиновникам, олігархам та іншим зацікавленим особам, маючи на увазі, що вони будуть гідно продовжувати стиль і методи керівництва, апробованих при Юлії Тимошенко.

…Ось лише навряд чи хтось з них хотів би повернення Тимошенко. І в цьому – драма Юлії Володимирівни. Сьогодні вона цікава більше Європі, ніж Україні. А парадокс полягає в тому, що нинішній владі вихід Тимошенко на свободу вигідний більше, ніж опозиції.

Кость Бондаренко, Інститут української політики