Каталог статей
| Головна » Статті » Україна |
Де три вагони золота Радянської України?
Вже не говоримо про зниклі культурні цінності… Рівень
драматургії цих розслідувань неймовірний. На жаль, наша маленька команда не має ні доступів до архівів, ні фінансування. З інструментів – ноутбук з інтернетом і уривчасті свідчення, які ми отримуємо з різноманітних джерел. І свідчення ті не завжди правдиві – часто нас свідомо відводять на манівці… Далі включається логіка і доступні публікації в мережі. Якщо коротко, то фашисти і їх союзники – румуни, італійці, словаки, угорці, хорвати, масштабно пограбували українську землю. Вивозили все, аж до родючих чорноземів. Якийсь мізер повернули. Більшість тих колосальних цінностей таємниче, і як нас переконують, БЕЗСЛІДНО зникли! Ми переконалися, що такого просто не може бути. Треба лише трохи пошукати на державному рівні. Жорстко залучити залишки СБУ, Зовнішньої розвідки, МЗС, юристів-міжнародників і результат отримаємо набагато швидше, ніж можна сподіватися. Інша справа, як достукатися до броньованої чиновницької свідомості? Команда журналу «Музеї України» працює у відкритому режимі реаліті-шоу, розуміючи, що опинившись на такому «веселому» інформаційному перехресті, притримувати інформацію категорично заборонено. Визнаємо, ми публікуємо не все, що знаємо. У порівнянні з іншими учасниками гри… Та просто нічого порівнювати… Як «Мерседес» і «Запорожець». Всі на одній дорозі, мають рівні права та різні можливості… Отож, говоримо мовою фактів. Самоцитата: «Директор Музею слідопитів при журналі «Музеї України» Володимир Даниленко, згадує, що колись, на одному із заводів на Подолі, працював з колишнім енкаведистом, якому, у вересні 1941 року, наказали супроводжувати автоколону з певними цінностями з Печерська. В районі Борщіва вони наткнулися на німців. Відступили в бік Броварів. Якісь наглухо забиті ящики вони нашводкоруч скинули у болото. Машини кинули. Довго пробивалися до своїх, а в результаті, потрапили в полон. Зрозуміло, його кар`єра після того закінчилася. Згадати, де саме вони затопили ящики не зміг. Казав, у тій ситуації, ніяке золото не має ніякої цінності – головне вижити… Між Броварами і Борщівом… «Точні» координати… Та і ще болото… Достеменно відомо лише те, що 4200 кілограм золота у злитках 999 проби та золотих виробів, а також більше 500 кг дорогоцінних каменів і півтори тони ювелірки, вивезли з підвалів Державного банку УРСР на вулиці Інститутській. До Харкова вони не доїхали. У різних джерелах фігурують назви кількох населених пунктів – Яготин, Березань, Борщів, Бровари… Ймовірно, стокілограмові металеві ящики-сейфи закопали. Хоча, враховуючи хаос і паніку оточення, швидше за все, їх втопили в якомусь з чисельних болот, озер чи річок…». Матеріал написаний у січні 2011 року. У червні ми почали цілеспрямовану розвідку – завдяки нашим публікаціям знайшовся ентузіаст-бізнесмен, що надав унікальний глибинний металодетектор, що «бачить» до 12 метрів… Володимир Даниленко встиг попрацювати кілька днів. Поспілкувався з старими людьми, походив лісом… Ми домовилися про зустріч одного з днів вранці. Увечері поговорили телефоном і через півгодини директор Музею слідопитів при редакції містичним чином підірвався у власному гаражі – як ми розуміємо, роздивлявся блок спеченого проіржавілого заліза, де ймовірно, був або крупнокаліберний патрон, або 35 мм снаряд… Відірвало ліву руку, пальці на правій, розірвало живіт… Нині у реанімації. Критичний стан… Не знаючи про трагедію, вночі я публікую матеріал «Секретний шлях до скарбів Ватикану». І шлях цей одразу став кривавим… Враховуючи той факт, що у той день поховали заступника редактора Славка Рошка, який загадково потонув у Дніпрі у віці 26 років… Якась містика. Чи прокляття зниклого золота…
Нагадуємо, нам вдалося зрозуміти, що основною базою нацистів з прийому і розфасовці золота, срібла, діамантів, ювелірних прикрас, культурних цінностей була зловісна ставка Гітлера «Вервольф» під Вінницею. Туди звозили все цінне з України, Білорусі, європейської частини Росії. А вже звідти награбоване відправляли до Рейху. Для підтвердження цієї версії нам треба знайти 6 танків, закопаних і затоплених поблизу ставки… Там уже зовсім окрема історія і інші люди. У тому числі, вцілілі ветерани СБ ОУН, що теж полювали на ті танки-сейфи. А ми повертаємося у 1945 рік. Знову цитата: «Золото из подвалов рейхсбанка — это ещё далеко не всё, — уверяет Герхард Заунер. — С февраля 1945 года в горы Зальцкаммергута массово свозились ценности из оккупированных городов. Доставили золотой запас Муссолини и хорватского режима Павелича, два ящика бриллиантов из банков Бельгии. Казачий корпус СС и штаб генерала Власова привезли с собой платину в слитках, татарский легион «Идель-Урал» — бочонки с червонцами, словацкий диктатор Тисо — изумруды. Общая стоимость не поддаётся учёту. После войны американцы нашли на дне озёр (в частности, Топлицзее) ящики с золотом, но удалось отыскать лишь ПЯТУЮ ЧАСТЬ сокровищ рейха. Остальное — как растворилось». «31 января 1945 года министр финансов Германии Вальтер Функ предложил эвакуировать ценности в «безопасное место». Берлин покинули 24 вагона поезда № 277, доверху забитые слитками из хранилищ имперского банка. Поезд пропал, словно не было: судя по документам, найденным союзниками, состав с золотом никуда не прибыл. Потсдамская конференция в августе 1945 года постановила: золотой запас Третьего рейха должен быть поровну поделён между Британией, США, Францией и СССР. Таким образом, России (как правопреемнице СССР) нацисты должны $100 миллиардов». Україна тут може зіграти власну гру! «Тайники в озёрах и горах — попросту «обманка», — подтверждают как историк Заунер, так и хозяин ресторана Сьен. — Очевидно, план Скорцени состоял в том, чтобы спрятать малую часть золота рейха. Ставилась цель — убедить союзников: всё спрятано здесь, надо только хорошо искать. Остальные ценности ушли дальше, на юг — по секретному маршруту». «Поезд № 277, или «поезд Функа», —
24 вагона с золотом, бриллиантами и платиной из хранилищ рейхсбанка: не пришёл
к месту назначения. Первоначально,
предполагает историк Герхард Заунер, отправку золота на юг хотели поручить
казачьему корпусу СС — их перебросили в Зальцкаммергут, но Борман передумал —
«опасно связываться с русскими». Десятки вагонов с золотом уехали из Бад-Аусзее
в город Грац на границе с Югославией. 9 мая Германия выкинула белый флаг:
золото взяли под охрану офицеры-хорваты из дивизии СС «Кама», подчинённые…
епископу Алоизу Худалю. Уроженец Граца, представитель австрийской церкви в
Ватикане и ярый поклонник Гитлера, этот человек давно наладил связи с
неаполитанской мафией — каморрой. Она-то, по всей вероятности, и взялась за
отправку золота фюрера за кордон — на это намекал Скорцени. «— 50 тонн платины казачьего
корпуса СС — при сдаче союзникам казаки указали тайники вокруг озера Грюнзее.
Все оказались пусты. http://www.aif.ru/society/article/30063 І ще трохи цитат, аби зробити висновок. «Историк-исследователь Герхард Заунер уверен: после капитуляции Германии именно Алоиз Худаль, представитель Австрии при папском престоле, курировал «трансфер» нацистского золота. Этот 60-летний епископ после 9 мая организовал настоящий конвейер по переправке офицеров СС в Южную Америку. Эсэсовцы называли эту систему «rattenlinien» («крысиные норы»): с помощью священников-хорватов в Ватикане (Крунослава Драгановича и Карло Петрановича), а также финансиста Ордена францисканцев (Доминика Мандича) за границу бежали врач-изувер из Освенцима Йозеф Менгеле и гестаповец Клаус Барбье. Худаль обладал обширными связями с неаполитанской мафией - каморрой, а мафиозные кланы имели в своём распоряжении целый флот (200 небольших судов). Британский журналист Ричард Лодд (работавший на Би-би-си) ещё в 1955 году озвучил информацию: каморра охотно взялась за контрабанду золота рейха, запросив всего 5 (!) процентов: правда, это была гигантская сумма. - Очевидно, золото везли в разных направлениях, - считает австрийский исследователь Хайнц Мелевски. - Что называется, веером. Основной маршрут пролегал на юг, к Средиземному морю, но были и другие варианты. 12 мая на границе со Швейцарией британцы задержали колонну грузовиков СС, где содержалось 50 тонн золота. Командир конвоя застрелился. След грузовиков СС с золотом потерялся в середине мая 1945 года: они ушли к морю, где их «ждали друзья». Мнения о дальнейшей судьбе сокровищ расходятся. Аргентинский исследователь Патрик Бернсайд считает, что золото прибыло в Венецию и попало в руки мафии. Далее - отправлено в Геную, к священникам-хорватам, и потом - в Испанию. Австрийские историки предполагают, что ценности привезли на побережье Словении. В море возле Пирана, например, вплоть до 24 мая (!) дежурили сразу две подводные лодки нацистского ВМФ - U-189 и U-255. Они вполне могли доставить золото в Неаполь и передать под патронаж каморры. Эти субмарины вскоре пропали с глаз долой: так же, как и миллиарды Гитлера…» Продолжение списка. Начало см. в «АиФ» №№ 41, 42. А далі дивізія «Галичина»: «Завдяки старанням генерала Шандрука Дивізія "Галичина" - 1-ша дивізія УНА не була видана на розправу большевикам, незважаючи на всі їхні домагання. 25 квітня частини дивізії були приведені до присяги на вірність Україні. 7 травня, дізнавшись про неминучу капітуляцію Німеччини о 1-й годині ночі 9 травня, генерал Шандрук наказав дивізії відійти з лінії фронту не пізніше 8 травня, форсованим маршем перейти за р. Мур в зону окупації західних військ. Дивізійні сапери налагодили міст через ріку, яким скористалася не тільки дивізія, а й відступаючі німецькі та угорські частини. Біля 12 тис. чол. із складу дивізії «Галичина» були переміщені англійцями в табір для інтернованих в м. Шпиталь, а звідти — до Італії, Англії. Там їх розмістили у таборах військовополонених, де задіяли до сільськогосподарських робіт до повного звільнення наприкінці 1948 р. На відміну від інших підрозділів, сформованих з колишніх радянських громадян, військовослужбовці «Галичини» не були видані радянському уряду, що деякі історики пояснюють впливом Ватикану». http://www.novasich.org.ua/index.php?go=News&in=view&id=5778 І доля козаків в Австрії: «После насильственной изоляции и выдачи казачьих генералов и офицеров в Шпиттале английские солдаты 27 мая начали окружать лагерь за лагерем, вывозя казаков в Грац, где казаки с применением жесточайшего насилия передавались в лапы большевиков. Одновременно под Лиенцем в Южном Тироле были выданы большевикам около 20 000 казаков резервных частей (т.н. Казачьего Стана) и почти столько же гражданских лиц, бежавших в Тироль из мест своего поселения в Северной Италии. Разыгрывавшиеся при этом душераздирающие сцены, включая массовые самоубийства целых казачьих семей, не желавших возвращаться в большевицкий «рай» уже многократно описаны. Британской армии никогда не смыть со своего мундира этого позорного пятна!» http://www.novasich.org.ua/index.php?go=News&in=view&id=3008 Висновок очевидний. Кілька сотень тонн нацистського золота, серед яких три вагона викраденого з банків Радянської України, було переправлено в Італію. На той момент було лише два німецьких підводних човна, які фізично не могли забрати весь вантаж. Інформація про захоплення цінностей військами антигітлерівської коаліції відсутня. Алоіз Хундаль, представник Австрії у Ватикані, блискуче виконав свою місію… Мова йде про 50-70 тонн золота, що на законних підставах належить Україні. І якщо нашим державним органам вдасться дослідити його шлях, довести факт переправки до Ватикану, грамотно порахувати проценти з червня 1945 року, то… Та і 50 тонн платини, які звідкись привезли козаки з корпусу СС, сформованих переважно з українців, дуже може бути теж вивезені з України… Приз вартий гри! Рахуйте самостійно!
Це все, що можна сказати на цей момент. Чекаємо відповіді з Ватикану. От якби подібний запит пішов від МЗС України… Та то все мрії. І це все казка… Віктор Тригуб, редактор журналу «Музеї України» | |
| Переглядів: 472 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всього коментарів: 0 | |