з вербною неділею напередодні Великодня.. Саме в таких місцях, як Холодний Яр  доторкаєшся до історії рідної України і  замислюєшся над тим : як то було, що  то було, чому то було?  Сила Холодного Яру магічна. Там акомулюється сила духу, енергетика. Не випадковово Холодний Яр час від часу вибухає, коли щось діється не по-українськи …

  Це місце зародження не лише заборонненої для пам'яті  в часи радянської колонізації Холодноярської республіки, але  і Коліїівщини. Саме цього дня, 17 квітня 2011 року, на місці загибелі Василя Чучупаки зібралися різні політичні сили національно-патріотичного спрямування, тут вручили вперше в українській історії Народну премію ім. Т. Шевченка В.Шкляру за його книгу «Залишинець. Чорний ворон», тут вперше екс-Президент заговорив по-іншому, він підібрав слова, які справді в той момент були близькими кожному  з нас «Історія – це не минуле, це – теперішнє і майбутнє», підтвердженням чого були і старі, і молоді на тому пагорбі у Холодному Яру. Такого вшанування героїв Холодного Яру ще не було. Хтось сказав, що зїхалося з усмієї України близько пяти тисяч люду. Але то неправда, бо було набагато більше- щонайменше десять-дванадцять тисяч. Всі шляхи були переповнені авто та людьми, першіф рухалися повільно і оберешно, ніби теж вшановуючи пам'ять Героїв. Та не лише з України, але і з-за її меж. Тут я знову зустрів чорних запорожців з під Перемишля,  онуків славних воїнів УНР.

Народний Рух, ВО «Свобода», Конгрес Українських Націоналістів, «Наша Україна», УНП і прості селяни-жителі практично усіх областей України стояли один біля одного з гордістю і великою пошаною. Ми всі разом подивилися на розігрування сцени боротьби холодноярівців з російськими окупантами, ті постріли з їхніх рушниць ніби пробуджували наші серця і давали виклик щасливому майбутньому. А в руках – високо піднятий синьо-жовтий прапор, в  душі – водночас  і спокійно, і пересторога: треба ж все встигнути для своєї країни, якась гордість з’являється і впевненість, віра і надія. А ще радість, що тут, поруч біля тебе такі ж молодорухівці, з такими ж поглядами і ідеями, як ти! А про себе завжди повторювані слова О.Захарченком «Разом ми – сила!». Показовим є перелік партій, що долучилися до вшанування. Миулого року їх було набагато менше. Показово, що серед присутніх не було помічено представників нібито і опозиції з «Фронту Змін», «Батьківщини», а про лівих «патріотів» і говорити годі. Місцеві хлопці помітили людей в цивільному, що переписували номери авто та автобусів. Я далеків від думки, що то були люди ЦПУ чи Мосаду. Невже ФСБ, а може й наше СБУ. Якщо це так, то влада ловить  великі дрожаки, або Москва знову дуже «занепокоєна» підйомом нескореного українського духу.

Дух героїв в цей день витав над Холодним Яром.  Бо тут гайдамаки на чолі з козаком Максимом Залізняком боролися проти польської шляхти, пізніше, на початку 20 ст. – повстанські загони на чолі з отаманами.Чучупаками йшли у бій  проти радянської  навали та продзагонів. А нині тут вперше розіграли реконструкцію бою з червоними, а не з німцями чи татарами, як то модно було ще вчора. Глядачі, зрозцміло кого підтримували. А ще мене зворушила сцена, коли на порозі дуже скромної сільської хатини стояла дуже просто по-сільському зодягнута бабця і знімала на відео велилюдну ходу тих хто прийшов вшанувати мешканцівїї рідного села Мельники. Зібралася сила люду, яка страшить ворогів України і зараз.

Далі гості і козаки за звичаєм освячували зброю, відвідували дуб Залізняка та гуляли «Диким хутором" біля нього на околиці Буди, де і проживати залишилося… 13 осіб. Хто призвів до «останньої руїни», хто пустив московських попів у Мотронин монастир? Завтра народ про це голосно спитає!

Анатолій Авдєєв