У чому ж справа,  і в якій країні ми живемо, якщо всі наші політики беззастережно працюють на те, щоб приховати очевидні і прості речі – зовнішня позика вигідна в державі тільки тим, хто його оформляє (підписує), а також їх родичам, друзям і партіям. На цьому користь від зовнішньої позики закінчується і починається прямий збиток і шкідництво тій країні, яка мала необережність отримати  у слуги такого політика. 

   Народ, що як мурашник, зайнятий своїми проблемами і поставлений на грань виживання не може адекватно сприймати інформацію про тонкощі зовнішніх позик і готовий вірити в те, що це життєва необхідність, продиктована обставинами, що склалися, і його ж народу тяжким станом. Доведений до крайнього ступеня відчаю народ – будь то підприємець, працівник бюджетної сфери, студент  чи пенсіонер завжди звинувачуватиме міліціонера, даїшника, місцевого чиновника, інспектора-хабарника, але зрозуміти, що це вже неминучий наслідок збудованої системи він чомусь вперто  не хоче. А ситуація набагато серйозніша, ніж могла б  здаватися. Якщо народ, вибирає собі слуг, які працюють виключно на інтереси тих, хто розоряє і закабаляє  Україну, то варто серйозно замислитися, а чи бувають серед кандидатів справжні патріоти? 

  І тут слід бути логічним і збагнути те, що існує жорстка фільтрація всіх претендентів у владу, встановлену тими, хто друкує гроші і володіє ЗМІ. Не дарма ж система виборів побудована на банальній схемі – перемагає той, у кого багато грошей і хто може дозволити собі заполонити рекламою пресу, ТБ, билбоди і так далі Це лише наївним  здається, що ми маємо вибір, а насправді ми вибираємо вже з тих, хто вписався в систему, що склалася, і пройшов тест на лояльність до тієї політики, яку ведуть відносно нашої країни наддержавні (позадержавні, а іноді зовнішні) структури. Бо отримати від них гроші на вибори, або накопичити самому, будучи поза системою стало   практично неможливо. Щоб бути перспективним кандидатом треба  вже засвітився на «вищому рівні», як лояльна і «безпечна людина».  

  А ми всі вибираємо і вибираємо, все дивуємося і дивуємося, дивимося Савіка з Кисельовим і  вболіваємо за того або іншого політика, а потім знов дивуємося, коли той опиняється у верхах влади. А тим часом від нас приховують головний механізм, на якому побудований зовнішній контроль і методика маніпуляцій над нашою економікою і політикою. Цей механізм – міжнародна банківська система, з її позиками і «допомогою» в обмін на ухвалення яких-небудь законів, що стає все очевиднішим.

 Це «велика таємниця», яку не чіпає  нині  жоден політик (Симоненко в рахунок не береться, бо сприймається, як балаболка і запроданець), він готовий перегризти горло своєму опонентові, але тільки не розкрити  дійсну схему світового поневолення, бо, мабуть, тішить себе якоюсь маревною ідеєю і собі тим часом щось прихопити. І ті політики ніколи не покажуть вам на пальцях, хоча якщо не ідіоти, то повинні розуміти, що зовнішня позика практично за пару десятиліть віддасть державу в кабалу «прихованим управлінцям», які, виходячи зі своїх інтересів, нав'язують нам ті або інші закони. які зовсім не для пересічних  громадян і не пов’язані з інтересами країни.

  Можна вже наочно пересвідчитись в тому, як їх управління через нашу владу провело масу «корисних» заходів, в результаті яких: наше виробництво зруйноване, народ вимирає, ніби на війні, країна наповнюється імігрантами з чужою нам культурою і духовністю, а наша економіка будується на обороті імпорту на користь іноземних компаній, інвестуючи закордонного товаровиробника. Таким чином, ми є  фактично окупованою країною, де всі ми працюємо на інтереси тих, хто за допомогою наших політиків нав'язує нам правила гри та нашого життя. Отже насправді, це неусвідомлене і всіма підтримуване рабство.

    А вирішення проблеми  лежить ніби на поверхні, і як би нас не лякали продажні політологи і економісти,  а  перехід суто на свої гроші і відмову від прив'язки до долара і інших валют, а також відмова від  великої мережі приватних банків та перехід на єдиний державний банк, який обслуговуватиме не інтереси інших держав та маленьких банків, що належать олігархам-крадіям., а суто своєї країни, врятував би становище.  Але цей варіант болючий та запізнілий і по суті революційний. А ще відмова від більшої частини імпорту і розвиток внутрішнього виробництва, не зовнішні, а внутрішні позики держави у населення,  як це було раніше, кредити під нульовою % на розвиток виробництва, від якого надалі держава отримуватиме податки. І ще багато що інше, що достатньо очевидно, але  нині приховується від народу за нібито «крайньою необхідністю» в зовнішніх позиках.

   А ще, як  може бідувати країна, у якої кращий в світі чорнозем і достатньо корисних копалин, якщо економіка працює на державу, а не на «купку управлінців» і на повернення  відсотків від позик.  І якщо закони пишуться під  ту країну, а не під залежність від іноземних банків. Якщо законодавчо заохочується не торгівля  поганим імпортом, а власне виробництво і так далі. Тоді міграційна політика, що є нині дивною,  не дозволить заселяти порожні площі іноземцями і підтримувати високі ціни на житло. Працюючі виробництва і замикання ринку на власні потреби дасть стабільність і упевненість в завтрашньому дні тим, хто зараз не може завести дитини, що надалі дозволить заповнити порожнечі вже нашими людьми. Перед очима є приклад сусідньої Білорусі

  Загалом, очевидні речі заговорюються на ТОК- шоу і забовтуються продажними політологами, знову ж таки ніби віруючими в те, що золотий мільярд – це життєва необхідність від браку ресурсів. А насправді   земля легко прогодує і 20 млрд., якщо величезні порожні поля засіватимуть, якщо буде дано зелене світло альтернативним джерелам енергії, якщо вестиметься людська, а не «сатанинська глобальна політика». Але все це приховують, бо із зростанням чисельності населення, втрачається контроль над масами, з'являється більше людей тих, що розуміють – за законом нормального розподілу це 5%. Ці люди представляють реальну загрозу для реалізації доктрини світового панування, бо в якийсь момент вони можуть досягти «критичної маси», яка зможе очолити і підняти народ на скидання «великих поводирів» у сумнівній державі. Тому чим менше населення, тим менше і цих небезпечних людей. Нас готові глобально знищити тільки для того, щоб ця методика управління не стала доступною для усвідомлення населенням і щоб ми продовжували виконувати функції несвідомих рабів по обслуговуванню потреб «еліти». Вони готові нас чипировать, отруювати ГМО, спотворювати щепленнями, зомбувати за допомогою досягнень в науці і техніці,  готові на все. Вони поспішають, бо багато хто з людей вже розуміє що відбувається, і поки тільки роздумують над пошуком виходу.

  Треба зробити так, щоб вони не встигли нас отруїти або перетворити в покірливих зомбі. Поки цьому може допомогти розповсюдження інформації про таємні задуми «світової еліти» .  Саме тому нас лякають якоюсь ксенофобією, забуваючи, що це не земля  отих «ксенів», а земля українців. Комусь вигідно, щоб менше було свідомих українців, а зростало число хохлів та яничар. Таке зовнішнє ляльководство та зомбування повинно викриватися та отримувати  рішучу відсіч. Україна це земля українців, а не строката ковдра з східняками і західнями та мовно ненашими. Для останніх відкриті кордони для місць, де функціонує їх мова. Тому прийняття нового жорсткішого та патріотичнішого закону про громадянство повинно стати базою для поборювання роздмухуванної з зовні міжетнічної смути. Український громадянин не має права не знати  державної української мови, вимагати етнічних привілеїв та ненавидіти і не виконувати наші національні закони та звичаї.