Нині прибічники виборів-2012 можуть сподіватися на те, що за півроку гострота відчуттів нібито мине. Зрештою, зубожілих людей легше буде приваблювати різними технологіями, що ґрунтуються на відвертому і нахабному підкупі, Й знову ж таки обіцянками, якщо вийде і цього разу, бо перед очима приклад Тунісу та Єгипту, і де гарантія,що і українці не забажають змін по-справжньому замість обіцянок. А ще до перегонів уже цього року можуть не встигнути підготуватися розпорошені і деморалізовані поразками опозиційні партії. Це і мотивувало підтримати зміни до Конституції НУ – НС та інших «зрадників», яких покарали лише у БЮТі. А чи по-справжньому?

   Подібні політичні міркування про  ситуативні й такі, які мають мало спільного з національними інтересами чи відповідальністю перед виборцями через подібні розрахунки здобувають новий окрас та нові обриси. «Картина маслом» під іншим кутом огляду виглядає вже витвором політичного мистецтва. Від політиків марно було очікувати свідомого вибору на користь переобрання Верховної Ради вже зараз, а отже, втрати мандатів багатьма з них. Тому рішення справді було цілком прогнозованим. Проте, як це часто буває в українській політиці, воно породжує цілу низку серйозних і часом несподіваних запитань.

   Павло Мовчан, голос якого був зарахований за внесення змін до Конституції (за зраду навіть був виключений із фракції БЮТ разом з іншими, чиї картки голосували «за»), як з’ясувалося, під час голосування був у лікарні. Володимир Ар’єв надав фотодоказ того, що його картка перебуває з ним у США, і закликав розслідувати обставини «зарахування» його голосу та подібних випадків. Однак після «розслідування» справи про побиття депутатів, у результаті якого постраждалі виявилися «винними», виникають сумніви в офіційному засудженні їх дій. «Гра картками» стає в україні звичним політичним картярством в номінації «шулерство».

  Якщо  завтра карток назбирається понад 300, може виникнути критична для безпеки і перспектив України політична ситуація, коли хтось забажає їх використати, наприклад, для кардинальної зміни Конституції.Нині всіх голосів перебіжчиків для цього ще не вистачає. Але кількість останніх  стрімко зростає. Хто легітимізує свої «особливі» стосунки з новою  владою, а хто й будує їх наново, обираючи синицю в руках сьогодні, а не стійкість і туманні перспективи повернутися до влади потім. Виключення з фракції БЮТ семи осіб, вихід із фракції і партії колишнього голови правління «Єдиних енергетичних систем» Дмитра Ветвицького демонструють явище можливого  розширення коаліції за рахунок опозиції. Депутати і політики загалом живуть у дещо іншому, «паралельному» світі порівняно з рештою громадян.  Їм новідомі ціни в крамницях, або вони їх не турбуюють через розмір гаманця. Для багатьох із них вибіркові репресії влади й такий самий вибірковий підхід дозвільних і контролюючих органів до бізнесу часто є підставами для «легшого шляху» та приєднання до регіоналів заради вигод тут і тепер. І які там розмови про сумління та високі  ідеали, коли загроза, що тебе «зітруть» така реальната демонструється на прикладі  « не зговірливих сусідів».

  Після такого приєднання залишається є велика небезбека і відкритим питання про свободу справжнього  маневру того чи іншого «вільного політика». Чи зможе «протухла тушка» відмовитися голосувати, наприклад, за закон про мови чи за затвердження зросійщеної концепції мовної освіти? А за ухвалення нової Конституції, де «мовне питання» буде вирішено за зразком цих документів? Чи даватиме змогу уникнути цього вибору відсутність формального членства в коаліції – питання відкрите. В цьому криється велика небезпека втрати реальних ознак справжньої державності з національними рисами та перетворення на «підніжкуМоскви».

  Зрештою, відтермінування парламентських виборів на цілий рік стало вже реальним фактом. Усі сторони розпочинають підготовку до стаєрського, як для  сучасної України, забігу в півтора року. Влада змінюватиме правила виборів, адаптуючи до національного рівня відпрацьовані на місцевих виборах знахідки. Опозиціонери всіх кольорів переконуватимуть, що саме вони не люблять владу найбільше. Але час для маневру отримало й суспільство, яке стомлюється від непевності та продажності політиків щогодинно.

  Цього року виникатиме чимало приводів опротестовувати рішення керівництва держави, які суперечать національним інтересам, соціальній справедливості або здоровому глузду. Студенти і підприємці вже виявили здатність сказати своє слово. Чим більше таких активних груп виникатиме, чим більше влада відчуватиме тиск, тим вищі шанси на те, що в нинішніх керманичів України спрацюють запобіжні гальма й тонку межу між «дефективною демократією» і диктатурою не буде перейдено. А там, через півтора роки, громадян і владу розсудять вибори. Але чи розсудять? Де гарантія що через півтора на вибори прийде більше виборців чи не стане більше «противсіхів», які лише передають владу від нас іншим?

 Багато хто з політиків «приконсервував» себе у владних кріслах, до яких не має надії повернутися через вибори ще на півтора роки. Вони думали лише про себе… Вони зовсім  забули про нас… А хто ж згадує у нинішній Верховній раді про Україну та українців за великим рахунком, коли все так побутово, меркантильно і по-жлобськи?

 То з чим маємо справу? З політичною «зрадою» чи політичною"доцільністю"? Здається обчитані, як обкурині книжкою Леніна-Бланка  «Шаг впєрьод ілі два шага назад». Українські політики ще  «не вкурили» сенс існування незалежної України і всіма силами намагаються існувати  під ленінськими гаслами окремо від України та її народу.Серед тих політиків і «вчорашні кумири», а нині «різношерстна братва» з під багатопартійного хуторянського бренду «Наша Україна», за якою нині ніякий дурень не вийде на Майдан.