По-перше, немає чіткої ідеї, підтримуваної більшістю суспільства і альтернативної державної, політичної і соціальної моделі подальшого розвитку країни. Іншими словами, немає  чіткого і симпатичного всім проекту «Україна», що популяризувався кимось і приваблював більшімсть суспільства.  Попередні керівники ж працювали під запитання –«Чого бажаєте?» Хоча дуже ймовірно, що подібного плану для своєї країни немає і у протестуючих єгиптян чи тунісців.

  По-друге, немає яскравих і необридших лідерів здатних повісті за собою маси невдоволених співгромадян. Всі політичні партії і політики повністю дискредитували себе в очах громадськості. Останній приклад – скандавлне голосування до змін конституції. Вони втратили одну з найважливіших якостей основи влади – довіри виборця. Націоналістична ніша багатьох правих радикалів поки що замала для консолідації протестної енергії суспільства в щось конкретне і цілеспрямоване. Хоча кроки нової влади в освіті, переписуванні історії невизнанні Голодомору, позбавлення «титулів національних героїв, утиски УПЦ КП та інших українських конфесій на догоду Москві, ту нішу розширюють.  Суспільству навіть намагаються навязати  думку, що яскраво виражені націоналістичні проекти держави вже себе відживають. Але проблема в тому, що і інші сили, і проекти поки не мають, ні національного, ні навіть привабливого регіонального масштабу, не говорячи вже про цілісний загальноукраїнський з  європейськими рисами.

  По-третє, багато хто, особливо в розкормленому політикумі, фактично боїться втратити той мінімум, який має, керуючись відомим правилом «краще поганий мир, чим хороша війна». Підприємницький Майдан яскраво це все продемонстрував. Люди не готові до радикальних дій поки залишається хоч якийсь мінімальний рівень їх добробуту, який дозволяє виживати і постійно пристосовуватися  до мінливої  ситуації. Можна сказати, що передчуття стану дискомфорту не дозволяє суспільству порушити межу мінімального особистого комфорту.

  По-четверте, населення півдня вважається більш запальним і активним. Не дарма гарячою крапкою на мапі України, багато експертів небезпідставно називають Крим. Хоча та точка явно провокується ззовні. Але бідніший і пригнобленіший, і доведений до крайньої межі схід соціально має шанси вибухнути раніше за інші регіони.

 По-п'яте, в Єгипті та Тунісі рівень недовіри до системи і політичної еліти перевищив критичний максимум. Корупція, соціальна несправедливість, розривши між багатими і бідними пройшов знамениту точку неповернення, після якої будь-яку запущену реакцію або процес вже не можна зупинити. Зіграв свою роль і «південний запал». В Україні той запал поки що лише шипить.

 В-шостих, не можна повністю скидати з рахунків і геополітику. Єгипет – найважливіша держава, у всьому близькосхідному регіоні що значно впливає на заборону агресії арабських держав по відношенню до Ізраїлю. Краще підтвердження цьому – відсутність чіткої позиції США по відношенню до подій в Єгипті. З одного боку – вони за демократію, а з іншої – за вигідну ним «стабільність» в регіоні, до останнього часу забезпечуваною режимом Мубарака. З Україною в плані зовнішньої політики поки все більш-менш ясно. Перезавантаження у відносинах між США і Росією для України було оформлене в старе, як світ правило: «розділяй і володарюй».  Гра «під демократію» поки ще ведеться і в Україні, але її стає все менше. Все заміщає лише гра, що є дуже небезпечним.

Сьома причина Єгипетського вибуху найцікавіша. Президент Єгипту Хосні Мубарак править країною вже впродовж 30 років, а самому главі держави ось вже 83 року. Ось вже дійсно, реально дістали демократичні геронтократи. У нас поки пройшов тільки рікправління «пенсійного президента», хоча ми йдемо перевіреною дорогою ведучою в безвихідь: авторитарним тенденціям в державному управлінні, корупції і протекціонізму, борговій кабалі перед МВФ, безробітті і низькому соціальному рівні життя, які не приведуть ні до чого хорошого.

 Але Захід помічає в Україні і інше. Європейське видання "Уолл Стріт Джорнал" публікує думки експертів про хід демократичних революцій в арабському світі, де події в Єгипті, Тунісі порівнюються з "кольоровими революціями" в Україні, Грузії, Киргизстані.

Так Саймон Никсон відзначає в своїй статті в згаданій газеті, що одною з істотних причин бунтів в Єгипті стала висока ціна на продукти, бо в цій країні, за даними світових експертів, витрати на продукти харчування складають більше 40 відсотків сумарного споживчого бюджету рядового єгиптянина.

Саймон також додав, що "така ж ситуація в Тунісі, Алжірі, Марокко і викликають неспокій такі країни, як Пакистан і Україна - ядерні держави, де витрати на харчування перевищують 40 відсотків споживчого бюджету.

Різке підвищення цін на продукти харчування в цих країнах неминуче має значно більший вплив на життєвий рівень, чим в США, де такі витрати складають лише 7 відсотків бюджету, в Японії - близько 9 відсотків, у Великобританії - 14 відсотків".

  Нагадаємо, що напередодні експерти підрахували, що український борщ подорожчав на 16%. За попередній тиждень вартість плодоовочевої корзини українського споживача збільшилася на 3,7%. Таким чином, в кінці січня споживачі України платили вже на 5% більше овочів і фруктів, чим в кінці грудня минулого року.  Цифри трохи реально навіть занижені, але суть в тому що підмічена реальна небезпечна тенденція.

 А що в нас ще з харчами в Україні? Картопля, наприклад, як ніколи за ціною у складі борщу перевищила всі інші складові компоненти крім м’яса.  Подорожчали хліб, молоко та крупи. Знову експерти  разом з ЗМІ волають про гречку та олію по 25 гривень, і перша вже туди поповзла… А тут ще «заморожування» заробітних плат, пеня за прострочку оплати комунальних платежів, подорожчання газу та електроенергії та проекти «свіжих кодексів»:  податкового, трудового, житлового, виборчого, що майже не залишають українцям великого вибору. Такого широкого збурювального набору немає навіть у Єгипті. Кажуть, що світ на порозі глобальних змін, але Україна його особливий закуток з незбагненим менталітетом, що тихо шипить і гучно вибухає. Час вибуху спрогнозувати важко, бо ніхто не знає назви «останньої краплі терпіння».