Каталог статей
Головна » Статті » Україна |
Легенда про золотий запас Радянської України Тема суперскарбів завжди хвилює людей із традиційним достатком. Настав час знову повернутися до історії евакуації державних установ столиці Радянської України - Києва у 1941 році. Чуток, версій, розповідей ветеранів про той період накопичилося чимало. Документів практично нема. Отож, знову будемо переказувати легенду, очікуючи якихось підтверджень чи спростувань. Я вже зрозумів, що приречений писати про скарби! І не про відро золота, чи глечик срібних монет – про тонни! Ці оповідки ідеально вписуються в розслідування у містичній сірій зоні історії, які так подобаються читачам… …Напад гітлерівської Німеччини виявився для Сталіна абсолютною несподіванкою. Адже, СРСР сам збирався напасти на Німеччину десь влітку 1942 року. Тут варто погодитися з відомим дослідником В.Суворовим – Червона Армія не мала детальних карт власної території – натомість було виготовлено безліч карт Польщі, Німеччини, інших країн Європи. Німці захопили кілька вагонів з російсько-німецькими словниками. Армія, склади були переміщені впритул до західних кордонів. Оборонні споруди перестали будувати, законсервували, гарнізони і зброю зняли… Готувалися до наступальної війни на території ворога. Чого не міг не розуміти Гітлер, який просто здійснив превентивний удар. І якби не гігантська територія СРСР, не люті морози, ще невідомо, яка держава могла тут бути, і чи білоруси, росіяни, українці на цей момент ще існували б як нації… Добре, що нацисти програли. Хоча, світ розвивається по спіралі. І дуже може бути, все повториться в якихось гротескових формах… А влітку 1941 року, війська Вермахту стрімко наступали. Легко оточували і брали в полон цілі деморалізовані армії. Командування в Москві і в округах не розуміло, що відбувається. Лінії фронту, як такої не існувало. Спостерігалася панічна втеча. За два місяці війна докотилася до Києва. Сталінські генерали намагалися організувати оборону на базі Київського укріпрайону. Закріпитися на лівому березі Дніпра. КиУР встигли розбудувати і оснастити. Дві сотні ДОТів, Дзотів, артилерійських позицій, бункерів могли надовго зупинити ворога. Але, Київ вже був приречений – фашисти форсували Дніпро, відрізаючи шляхи відходу. А Ставка зволікала з наказом про відступ. Пізніше, у котлі загинули і потрапили в полон сотні тисяч бійців. В оточенні опинився і був вбитий генерал-полковник Кирпонос з усім штабом… Це була одна з найбільших трагедій тієї війни. Свого часу, ще коли я вів тему Фонду пошуку у молодіжній газеті «Комсомольское знамя», ми часто їздили на розкопки, у тому числі в район Борщіва. Пошуківці часто приносили до редакції різноманітні знахідки. Колись, десь за Броварами, відкопали сейфи, і цілісіньку дивізійну друкарню! І зверстаний в металі номер газети! Ми навіть надрукували фото якихось молодих лейтенантів… Директор Музею слідопитів при журналі «Музеї України» Володимир Даниленко, згадує, що колись, на одному із заводів на Подолі, працював з колишнім енкаведистом, якому, у вересні 1941 року, наказали супроводжувати автоколону з певними цінностями з Печерська. В районі Борщіва вони наткнулися на німців. Відступили в бік Броварів. Якісь наглухо забиті ящики вони нашводкоруч скинули у болото. Машини кинули. Довго пробивалися до своїх, а в результаті, потрапили в полон. Зрозуміло, його кар`єра після того закінчилася. Згадати, де саме вони затопили ящики не зміг. Казав, у тій ситуації, ніяке золото не має ніякої цінності – головне вижити… Між Броварами і Борщівом… «Точні» координати… Та і ще болото… Достеменно відомо лише те, що 4200 кілограм золота у злитках 999 проби та золотих виробів, а також більше 500 кг дорогоцінних каменів і півтори тони ювелірки, вивезли з підвалів Державного банку УРСР на вулиці Інститутській. До Харкова вони не доїхали. У різних джерелах фігурують назви кількох населених пунктів – Яготин, Березань, Борщів, Бровари… Ймовірно, стокілограмові металеві ящики-сейфи закопали. Хоча, враховуючи хаос і паніку оточення, швидше за все, їх втопили в якомусь з чисельних болот, озер чи річок… Копати не було часу. Публікації про міфічних штрафників, які рили ями, не витримують критики. Штрафників там не могло бути! Ніколи елітний підрозділ НКВС не став би залучати до виконання такої секретної операції ворогів народу. Та і ще їх розстрілювати у той момент, коли на рахунку кожний солдат! Враховуючи нездорову активність різноманітних пошукових загонів у тому районі, версія має право на життя. Німці теж пробували організовувати пошуки цінностей під Києвом. Фігурує фанатичний збирач витворів мистецтва маршал Герінг та не менш завзятий колекціонер Еріх Кох. Що вони знайшли, куди вивезли – практично не відомо. Але, знову згадуються зловісні ставки і Герінга під Калинівкою, і гітлерівський Вервольф під Вінницею… Достеменно відомо, що у 1943 році, спецгрупи СМЕРШ проводили масштабне розслідування шляху документів і цінностей, зниклих у 1941… Спеціально у концтаборах, армії знаходили учасників тих подій, знімали свідчення, записували навіть чутки. Знайшли могилу генерала Кирпоноса, певні штабні документи, заховані вцілілими офіцерами. Як нам вдалося дізнатися, ніяких масштабних знахідок золота не було. Хоча, ця тема ще чекає свого продовження. Архіви спецслужб збереглися. І є люди, які мали до них доступ… Непомітно знайти і реалізувати, тим більше вивезти за кордон, таку купу золота неможливо! Хоча, якщо діяли профі-пенсіонери спецслужб… Чесно кажучи, ми вже не дивуємося нічому. У телефонному режимі говорили з досвідченими людьми. Всі впевнені, що золотий запас УРСР не потрапив німцям. І може бути, десь так і лежить у якомусь лісовому болоті, очікуючи свого часу… А ми плавно переходимо до таємниці зникнення діамантового і золотого запасу СРСР, відомого як «Золото КПСС». Щойно розповіли. Що то були за рейси транспортної авіації до Швейцарії? І що було у загадкових ящиках, вивезених в останні дні Радянського Союзу з якогось підмосковного військового аеродрому? Кажуть, існують фотографії… Прізвища дуже відомі… В останні місяці Третього Рейху, нацисти здійснили легендарну операцію «Захід сонця» - сховали гігантські цінності для майбутніх поколінь, аби відродити фашизм у майбутньому. Як називалася операція Політбюро ЦК КПРС і КДБ СРСР? Куди зник золотий запас супердержави? І чи не ті хлопці нині призначають олігархів? Але, хто ж нам скаже – Сіра зона. Золотий дзвін і діамантовий блиск… Лунке мовчання. У цьому випадку нам не залишиться навіть фотографій… Віктор Тригуб,
Президент Музею слідопитів, редактор журналу «Музеї України» | |
Переглядів: 631 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 1 | ||
| ||