Минулий 2010-й рік – ювілейний для композиторського подружжя Колодубів, пройшов в Україні під знаком їхньої музики. Його апофеозом став концерт у Колонному залі ім.. М.І.Лисенка Національної філармонії України.

            Розпочався ювілейний рік парним авторським концертом у Кіровограді, підготовлений об’єднаними зусиллями учнів і викладачів місцевого музичного училища та ДМШ №2. Хоча до аншлагів, бурхливих оплесків та загального захоплення композиторам не звикати (за свій тривалий творчий марафон вони чули ї немало), одначе Левко Миколайович, який прибув до степової столиці як голова журі Конкурсу юних композиторів імені Ю. Мейтуса, вперше відвідавши батьківщину свого старшого товариша, був справді розчулений і зворушений.

Естафету підхопив Чернігів, де силами місцевого оркестру збройних сил було підготовлено розгорнуту програму з творів Левка Миколайовича й Жанни Юхимівни. Потім долучилася Біла Церква. Але цілком зрозуміло, що «лідером» ушанування ювілярів стала рідна alma mater, що понад шістдесят років тому видала їм путівки в життя. Серію розпочав надзвичайно цікавий концерт у Великому залі Музичної академії, а потім долучилися окремі кафедри мідних та дерев’яних духових інструментів, підготовивши «повномасштабні».

Природно, що концерт у Національній філармонії, організований за сприяння Міністерства культури і мистецтв України та Національної спілки композиторів України, став кульмінаційним знаком оклику у цьому «колодубівському музичному марафоні». Ювілейну програму було побудовано на знакових для кожного автора творах, які, прозвучавши поруч, утворили власну логічну драматургію. Зовсім не випадково концерт розпочався частинами з балетної сюїти «Снігова королева». Адже Жанна Юхимівна багато років була членом редколегії музики для дітей у видавництві "Музична Україна”, сотні разів виїздила у різні регіони колишнього Радянського Союзу на творчі зустрічі з дітьми. Багато років вона працювала в дитячій комісії Національної Спілки композиторів, а упродовж останнього часу її очолює. Природно, що велику частину свого композиторського доробку вона присвятила саме музиці для дітей. Широковідомі 2 зошита її "Обробок пісень народів світу”, "Музична абетка” – збірка пісень на народні тексти. А "Дитячий альбом” видано навіть у далекій Канаді. Найбільшої ж популярності набув наймасштабніший твір – балет "Снігова королева”, який протягом 5 років з величезним успіхом ішов у Донецькому оперному театрі (партію Кая танцював сам знаменитий Вадим Писарєв). «Снігову королеву», навіть без відома автора, ставили в багатьох містах колишнього Радянського Союзу. Ось і цього року учні і викладачі Кіровоградської ДМШ №2 поставили її як захоплюючу музичну казку. Тож у виконанні Національного симфонічного оркестру України під орудою Володимира Сіренка музичні «портрети» героїв балету – Снігової королеви, Герди, Троля – прозвучали свіжо й яскраво.

Прозора пейзажна замальовка «Цвітуть каштани» – частина з сюїти «Київські ліричні картини» – неначе у кришталевій крапельці сконцентрувала в собі характерні для Жанни Колодуб особливості авторського почерку. Адже в її численних оркестрових творах – Симфоніетах, сюїтах, концертах – спостерігається прекрасна темброва гармонія, делікатність, вишуканість і витонченість оркестровки. Власне, ці риси притаманні усім її творам. Вони вирізняються лаконізмом, економним використанням музичних засобів, класичною ясністю форми, мальовничістю, прозорістю.

Показовим для творчості Ж. Колодуб є й тричастинний Концерт для фортепіано з оркестром (соліст – заслужений артист України Геннадій Дем’янчук). Загалом у її «портфелі»» – 8 концертів для різних інструментів з оркестром. Окрему сторінку творчості складає тріада її меморіальних концертів: для скрипки "Concerto doloroso”("скорботний” – пам’яті батька – відомого вінницького скрипаля Юхима Брондза – засновника місцевої музичної школи, учня і пізніше асистента легендарного Петра Столярського та однокашника знаменитого Давида Ойстраха. Саме в ансамблі з останнім десятирічна Жанна публічно зіграла Концерт для двох скрипок А.Вівальді. Під час війни батько загинув у Майданеку); для альта (пам’яті мами – Віра Войцицька-Брондз була альтисткою, закінчила Київську консерваторію., проте не пережила жахів воєнного лихоліття й померла відразу по війні, у віці 36 років); та фортепіано (спогади про світле, безтурботне дитинство). З ранніх років життя Жанні пророкували майбутнє великої скрипальки. Але дівчинка рано приступила також до фортепіано і на цьому інструменті швидко досягла неабияких успіхів, багато імпровізувала. Безхмарне дитинство закінчилося з початком війни, яка жорстоко пройшлася по її долі. Після смерті батьків усі турботи про Жанну та її меншого брата Едуарда взяла на себе бабуся Катерина Антонівна. Саме завдяки їй дівчинка закінчила музичну школу по класу скрипки і фортепіано, а потім – Київське музичне училище – також по двох спеціальностях, причому, всього за два роки. Під час навчання в консерваторії фортепіано остаточно перемогло скрипку, і як піаністка вона досягла неабияких успіхів. Святковий, сповнений урочистих «передзвонів», дуже віртуозний фортепіанний Концерт якраз і є виразом її любові до цього інструменту.

Увінчала перший відділ ювілейного концерту Поема для флейти й камерного оркестру (солістка – дипломантка Міжнародного конкурсу Мирослава Сіренко). Для усвідомлення ролі цього твору й інструменту в житті ювілярки я знову мушу зробити певний відступ. Вже на першому курсі консерваторії вона змушена була самостійно заробляти на життя і протягом усього навчання працювала концертмейстером на кафедрах скрипки, хорового й симфонічного диригування, народних і духових інструментів – ось чому її ерудиція була значно ширшою, ніж у колег-виконавців, обмежених тільки знанням репертуару та власними технічними можливостями. Пізніше все ці знання стали їй у великій пригоді. А допитливість зробила її постійною відвідувачкою усіх концертів сучасної музики, пленумів СКУ, де звучала нова музика українських композиторів. Саме на одному з них і зустріла Жанна свою долю – молодого красеня з Харкова – композитора Левка Колодуба. Відтоді вона у всьому була йому добрим другом і помічницею, а сьогодні їх злагоджений сімейний союз наближається завершення шостого десятиріччя.

Власне, з напівсерйозного-напівжартівливого прохання допомогти і почалася композиторська кар’єра Жанни Колодуб. Це було на початку 60-х років, коли вона вже мала донечку Оксану (нині відомого музикознавця, лектора Національної філармонії), працювала в консерваторії, виступала як піаністка. Левко Миколайович писав музику до кіно і, не встигаючи, попросив її написати Ноктюрн для флейти. Ось де згодилися знання, набуті факультативно в класі Бориса Лятошинського та в процесі концертмейстерської практики! Музика народилась на одному диханні – Левко Миколайович не змінив у ній жодної ноти. Початок виявився настільки вдалим, що композиція відтоді стала для Жанни Юхимівни життєвою потребою, а пробуджений композиторський талант розквітнув і зміцнів.

Найбільшою її пристрастю стала музика для різних духових інструментів та різноманітних ансамблів: "Драматичний концерт” для труби з оркестром, "Концертіно” для гобоя, струнного оркестру та фортепіано, "Українська сюїта” для квінтету духових, "Калейдоскоп” для флейти, гобоя та фагота, "Музика для чотирьох” для квартету саксофонів, "Ескіз в українському стилі” для гобоя та ф-но, "Слов’янське коло” для флейти з ф-но та багато інших творів, написаних на прохання концертуючих музикантів, педагогів і студентів, – вони давно увійшли в концертний та педагогічний репертуар. Звичайно, не зрадила Жанна Юхимівна і рідному фортепіано – її перу належать 2 фортепіанних концерти, сюїти, альбом "Весняні враження” тощо. Втім, не залишились поза увагою й інші інструменти – скрипка, альт, гітара, дзвіночки (альбом з 16 п’єс для цього інструмента став у буквальному розумінні хрестоматійним, оскільки раніше оригінальних п’єс, написаних спеціально для нього не було).

Отже й зазначена Поема для флейти прозвучала в ювілейному філармонійному концерті як поетичний гімн: духовим інструментам, юності, творчості, коханню.

            Композиція органічно поєднується у Жанни Юхимівни з педагогічною діяльністю на кафедрі загального фортепіано – за понад півстоліття через її клас перейшло понад 200 студентів різних оркестрових факультетів. Нерідко саме вони ставали першими слухачами, а потім і виконавцями багатьох її нових творів. Окрім Києва, численні композиції Жанни Колодуб звучать в Німеччині, США, Канаді, Єгипті, країнах Східної Європи тощо. Тож і не дивно, що Жанна Юхимівна увінчана численними званнями й нагородами: державної мистецької премії ім. М.В.Лисенка, носить звання народної артистки України, є членом-кореспондентом Академії мистецтв.

            Її портрет залишився б неповним, якщо б я не згадала про виняткову красу і чарівність цієї жінки, про її відданість спочатку дочці й сину, а тепер уже й двом онукам, про домашній затишок – за що б вона не бралася, все позначено печаткою любові, усюди панує той самий дух творчості, який і сьогодні залишається для неї рушієм життя і сенсом існування.

Другий відділ ювілейного авторського концерту Колодубів розпочався монументальною Симфонією №5 Левка Миколайовича «Pro memoria» (Пам’яті жертв страшних лихоліть в Україні). Цей масштабний вражаючий реквієм, узагальнений літопис трагічної історії нашої вітчизни став водночас епітафією численним представникам могутнього козацького роду Колодубів, закоріненому на Чернігівщині, насамперед, батька, загиблого у сталінських застінках.

Левко Колодуб народився у Києві, виховувався у музичному середовищі (мама – Лідія Андріївна була оперною співачкою, бабуся Єфросинія Степанівна – вчителькою музики). Після арешту батька родина переїхала до Харкова, де Левко закінчив музичну десятирічку по класу кларнета та консерваторію по класу композиції М. Тіца. 1954 року повернувся до рідного Києва, де відтоді незмінно мешкає . З 1966 викладає у Київській консерваторії (НМАУ, з 1985 її професор), упродовж 1997–2002 років очолював новостворену кафедру музично-інформаційних технологій. Є дійсним членом Академії мистецтв України, президентом Асоціації діячів духовної музики, кавалером Ордена «За заслуги» ІІІ ступеня, лауреатом Премій імені Б. Лятошинського, М. Вериківського, А. Веделя.

Левко Колодуб сьогодні по праву вважається корифеєм української музики. Масштабність цієї особистості засвідчує його творчий доробок: перу Майстра належать чотири опери, 11 симфоній, понад 20 концертів для різних інструментів з оркестром, 2 "Карпатські рапсодії”, численні сюїти, хорові, камерні твори, романси, музика до вистав і кінофільмів – усього й не перелічиш. Причому все написане – майстерна, талановита музика. Левко Миколайович – майстер симфонічного оркестру, талановитий художник, який бездоганно володіє усією гамою музичних кольорів, створюючи масштабні яскраві полотна.

Симфонії Левка Колодуба – це своєрідна сага, літопис епохи, пропущений крізь призму мистецької свідомості й утілений у неповторній звуковій палітрі митця. Це – антологія життя цілого народу, сфокусована в неповторній авторській стилістиці. Водночас кожна з них – вдалий творчий експеримент композитора в різностильових модусах, котрий, однак, не виходить за межі академічної традиції й щоразу зберігає добре знаний авторський почерк. Водночас усі симфонії є унікальною енциклопедією мистецької «роботи» композитора із симфонічним оркестром: глибоке відчуття природи й виконавських можливостей кожного інструмента дозволяє Левкові Миколайовичу «вимальовувати» свої твори за допомогою звукової палітри з чистих та змішаних тембрів. Навіть на вигляд його партитури вирізняються стрункістю й чіткістю, вмотивованістю кожного інструмента чи оркестрової групи. Побудовані за законами класичної архітектоніки, вони являють собою логічні конструкції, що вражають чіткістю й пропорційністю. При тому на першому плані все-таки залишається художній образ і головне завдання – донести його до слухача. Не дарма цього року Левко Миколайович нарешті став лауреатом Національної премії імені Тараса Шевченка саме за симфонічні твори останніх років.

            Тріумфальним завершенням парного авторського ювілейного концерту стало виконання блискучої п’єси для симфонічного оркестру «Троїсті музики». Ця невеличка оркестрова мініатюра також сфокусувала в собі й віддзеркалила показові для Майстра міцне вкорінення в український фольклор, яскраве національне забарвлення. Свідому його національну самоідентифікацію при майстерному володінні усім арсеналом найсучасніших виразових засобів композиторського письма. Саме за ці якості музика Левка Колодуба є дуже популярною у багатьох країнах світу, причому не лише там, де проживають українці. Завдяки її чіткій національній приналежності вона цікава людям, далеким від українських проблем. Тому що мова музики – інтернаціональна. А надто мова музики Справжньої. Насамкінець, про зоряне композиторське подружжя відгукнулись їхні колеги й однодумці:

Леся Дичко – композитор, народна артистка України, член-кореспондент Академії мистецтв України, професор, лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка.

Це композиторське подружжя надзвичайно гарно поєднується. Вони чудово доповнюють одне одного. У Жанни – неповторний яскравий стиль в царині камерної музики та музики для дітей; Левко – видатний симфоніст, якого характеризує глибина думки, рельєфно окреслена драматургія, вдала інтерпретація фольклору з рідної Чернігівщини.

Іван Гамкало – диригент Національної опери України, народний артист України, лауреат Національної премії ім.. Тараса Шевченка:

Левка Колодуба я вперше пізнав ще у 1960 році, коли з’явилася його перша «Карпатська рапсодія». Я багато диригував її у Києві, Донецьку, і навіть в Саратові, де вона пройшла тріумфально. Увесь час слідкував за його творчістю. Потім я з державним оркестром підняв його на той час призабуту другу симфонію «Шевченківські образи» – така монументальна й водночас конкретна, оперна музика, написана з величезним розмахом, в дусі графіки Касіяна, теж мала надзвичайний успіх. Остання наша робота – опера «Поет» на сцені Національної філармонії (на жаль у концертному виконанні), яку поставив мій син – режисер Микола Гамкало з Державним духовим оркестром. Оркестровка виявилась настільки вдалою, що можна було подумати, що грає повний симфонічний оркестр. Музику Жанни я чув на різних фестивалях, пленумах, і був приємно вражений, бо то рідко буває, щоби й чоловік, і жінка були відомими композиторами. Я не раз бував у них удома – відчував його гостинність, творчу атмосферу. Та й їхня донька Оксана – талановитий музикознавець. Так що це  справді запашний букет у суцвітті нашої музичної культури.

Ігор Щербаков – композитор, голова КО НСКУ, народний артист України, лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка, професор:

:

Левко Колодуб був першим У Києві живим композитором, якого я побачив, приїхавши на консультацію до консерваторії в 1974 році. Він відразу заімпонував мені своєю інтелігентністю, обізнаністю (тоді ми обговорювали оперу «Воццек» А. Берга). А згодом ми осягнули його величезну майстерність як композитора симфонічного, оперного, який пройшов визначний шлях разом із численними учнями. Його останні симфонії свідчать, що майстер сповнений цікавих творчих задумів. Жанна Юхимівна – це окрема тема. Немає піаніста, який би не мав у репертуарі її творів. Я думаю сьогодні поняття Жанна Колодуб і дитяча музика є тотожними. Одне невіддільне від другого

Володимир Рожок – ректор НМАУ ім.П.І.Чайковського, доктор мистецтвознавства, член-кореспондент Академії мистецтв України:

Жанна Юхимівна і Левко Миколайович – унікальне явище в нашій вітчизняній культурі, які все своє творче життя натхненно працюють на ниві музичного просвітництва, розробляють різні жанри, причому роблять це надзвичайно майстерно. Недарма ж вони увінчані виокими званнями й нагородами. Від імені усього колективу хочу ще раз їх привітати й побажати творчих успіхів.

Ірина Сікорська