Але про це Президент не говорив, бо в нього тих проблем немає. А гордощі були за збільшення товарообігу з Росією. А що за радість коли, Україна привязується до одного найбільшого торгового партнера і цим потрапляє в залежність. Великий і «надійний» партнер в любий момент і під любим приводом, як газовим краном перекриває потік коштів в Україну та зупиняє виробництво. Тут і радості кінець. Будь-яка миттєвість, коли наш Президент попадає у немилість примхливої Москви, обертається  для тисяч українців мікротрагедіями: втрата роботи і підпаданням під  про згадану вище пеню.

  Багато в нашому житті дивного і незрозумілого для Президента, чого він не розуміє, хоча повинен. Мабуть його оточення не хоче щоб він розумів, бо злигодні у минулому, якими частенько «бравурно пишається» наш Ґарант,  якось не співпадають з кроками спрямованими проти української бідноти. Для народу робиться, м’яко кажучи, багато. Головне, що все обіцяне перед виборами робиться з педатничною точністю навпаки.

 А ще українців душать вагомим аргументом під назвою «кодекс». Перший податковий уже зібрав невеличкий Майдан. Але попереду ще житловий, трудовий, виборчий і хто його знає, ще який наші нардепи, як факір з рукави достануть для нас, щоб нас доконати. «Звеселять» українців і пенсійною реформою. Влада запевняє, що ми повинні працювати довше,але крім цих запевнень чомусь не створює нові робочі місця, за якими українці мандрують по інших світах. Можливо, що коли реформи та кодекси складуться до купи, то і утворять потужну соціальну вибухівку, від якої влада може і не врятуватися.

 Всі згадані кодекси мають спільну рису, яку сміливо можна назвати вадою. Всі вони в тій чи іншій мірі спрямовані проти людей, що звуться мільйонами українців. Здається, навіть не дуже крамольно і вчасно підняти питання про національні квоти в органах влади, яка навіть говорити починає вже неукраїнською. В будь-якій цивілізованій країні це неприпустимо, а  ми якось на це не звертаємо уваги, прикриваючись  розмов про ксенофобію. Анекдотичне питання: « А ви можете уявити щоб в парламенті Японії, Китаю, Німеччини чи Франції хтось з депутатів з трибуни заговорив недержавною мовою?»  А от у нас можна, тобто не по-людськи і не так як у нормальних людей. А у всьому світі, майже в кожній країні, без знання державної мови ти – ніхто, ти вважаєшся неписьменним, обмежений в громадянських правах, прийомі на роботу, і чисто по-людськи обмеженний в спілкуванні. Лише у нас нахабний чужоземець може поводитись зухвало і тупо у вас питати: «Ви почєму не говорітє по рускі?..»

 А ще, окрім переліченого, «нова влада» дістає українців чисто за живе: віру, мову, культуру, а по великому рахунку просто нам плює  в українську душу. Для  космополітів та безбатченків воно нібито все гаразд, але для української людини це – ганебне приниження. Чого тільки з кінця лютого не чули наші громадяни  від  можновладців.  Намагалися організувати забуття голодомору, відміну українського дубляжу, чергове переписування історії під хозяїна з північного сходу,  і навіть ініціативу заборони Української Православної Церкви, тієї, що справді є українською – Києвського Патріархату. А як українцям дивитися на зациклені глави держави на церкві, що не дуже зареєстрована в Україні і чисто формально носить назву української та керується генералом ФСБ, колишнім шефом російського екс-президента, екс-шефа ФСБ та діючого прем’єра Росії. У колишнього царя Миколки був у радниках піп-розстрига Распутін, а у нас в Україні вихидить  - два –Путін. Обмежена самостійність з нав’язливими "дружніми” порадами дуже тхне маріонековістю з потугами неоколоніалізму. А що тоді українці в Україні? Невже титульна нація з багатовіковою історією, культурою та традиціями лише вивіска чи «дощечка з назвою», яку при зручному випадку Москва прибере з своїх очей.

 Маємо, що маємо…  Маємо Українофобію,  на власній землі, і у власній хаті збиткуються  над її господарем чужинці. Але ж терпець може увірватися і увірветься.! І ото буде вже проблема недолугої чужинськи зорієнтованої влади. А поки що ми невтішно жартуємо з прем’єра, говорячи , що він дуже «освітчена» людина, що знає кілька мов, а на двох з них -  українській і російській намагається говорити навіть одночасно… Це не сміх, і не сміх крізь сльози. Це, українці, ганьба!

Анатолій Авдєєв