Каталог статей
| Головна » Статті » Україна |
Як Кіровограду "зачепитися" за міжнародні туристичні маршрути?
| Мріяти,
фантазувати, поринати у минуле, хоча б подумки
сягати у майбутнє нікому ніколи не шкодило.
Навпаки - мрійники частенько стають рушійною
силою прогресу. Ось такі почуття викликала у мене
зустріч з надзвичайно цікавими людьми. Я б сказав
- зустріч повчальна у багатьох аспектах. Було від
чого пройнятися як щирою заздрістю, так і
гіркотою нашої дійсності. Втім, не буду інтригувати читача. На минулому тижні Кіровоград, точніше, обласний краєзнавчий музей, відвідала дещо незвичайна делегація, що складалася із представників Голландії, Німеччини, Франції та Швейцарії, усього шістнадцять осіб. Очолював її німець доктор Ганс Нойман. За помічника і перекладача у нього - фрау (пані) Валентина. Вона українка за походженням і духом, родом з наших країв, закінчила Кіровоградський педуніверситет, коли він був ще інститутом. Ось із кого треба брати приклад деяким нашим співгромадянам, які називають себе українцями. Жінка безмежно любить свою першу батьківщину, і цю любов прищепила чоловікові. Перекладала для кіровоградських журналістів добірною українською мовою, яку не забуває, хоча вже не один десяток років живе у Німеччині. Скажу відверто: не так просто було визначити статус делегації. Воно й не дивно - чим ближче ми знайомимося з колись далеким для нас Заходом, тим більше розуміємо, як далеко відстаємо від нього не лише у матеріальному, а й (що найприкріше) у духовному аспекті. Хоча... Буття визначає свідомість, казав мудрець. Кого ці люди представляють? Виявляється, самі себе. Вони - члени міжнародного товариства любителів фортифікації, всі - науковці, за фахом історики і архітектори. Метою їхньої громадської діяльності є вивчення і виготовлення спеціальних проектів, такого собі друкованого продукту для реклами туристичних міжнародних маршрутів. Зібрані і видані ними матеріали розглядаються і затверджуються на наукових конференціях і направляються до ЮНЕСКО. Об'єктом вивчення є фортифікаційні, тобто оборонні споруди. Останній проект розроблено за дослідженнями у Німеччині, Польщі, Литві і Росії, так званий Балтійський (із Росії до нього увійшов Калінінград, колишній Кеннісберг). З ініціативи подружжя Нойманів ця група членів товариства вирішила обстежити фортеці України. Проектанти вже відвідали Київ, Севастополь. Пані Валентина, як справжня патріотка Кіровограда, згадала, що і в нашому місті є фортеця, яку вона бачила, ще навчаючись в інституті. До цього часу, за словами Валентини Нойман, у Європі про фортецю ніхто не чув. (А як багато про неї ми говоримо на місцевому рівні). Слухаючи цих людей, бачачи виготовлену ними продукцію, проймаєшся щирою заздрістю. І від того, що "там" є такі ентузіасти, а, головне, можливості для здійснення подібних заходів. Адже давно відомо, що туризм - не тільки засіб пізнання і виховання, а й поповнення державного бюджету. У деяких країнах частка грошового прибутку від туризму складає значний відсоток. Що ж до можливостей займатися подібним захопленням, відзначу: ніхто товариство не фінансує, воно нікому не підпорядковане і не підзвітне. Все організовується за особисті внески членів товариства і у вільний від основної роботи час. Є чому по-доброму позаздрити і що запозичити. Тепер про гіркоту нашої дійсності. Люди приїхали з чотирьох країн Європи, щоб дізнатися про цікавий об'єкт і розповісти про нього всьому світові. Хто з нас не пишався б тим, що живе у місті, куди пролягає міжнародний туристичний маршрут? На превеликий жаль і сум, чекати доведеться довго. Ми маємо вже гіркий досвід, коли представлена нами пам'ятка культури на здобуття звання семи чудес України навіть не ввійшла до сотні претендентів. Нищити ми навчилися добре. Не буду казати про історичну чи культурну значимість колишньої фортеці: оскому набили на суперечках. Та й справа не у самій фортеці. Ще 110 років тому тодішній міський голова О.Пашутін у своєму "Історичному нарисі м.Єлисаветграда" відзначав, що "крепость была совершенно упразднена 15 марта 1805 года". Зазначу, фортеця була "упразднена", як воєнний об'єкт, з неї виведено гарнізон, озброєння. Всі споруди зруйнувалися, бо виготовлені були з дерева. Але територія, земляні вали, за визначенням того ж Пашутіна, були "обращены во внутренний город". У довіднику "Увесь Єлисаветград" за 1910 рік читаємо: "Із пам'яток міста заслуговує особливої уваги фортеця св.Єлисавети, від якої збереглися досі фортечні вали і рови". Мабуть, цими рядками керувалися владні структури 60-х років минулого століття, коли подавали у Київ дані про те, що "руїни Єлизаветинської фортеці" (так у документі. - Авт.) представляються, як пам'ятка архітектури. Так хотілося гучного престижу! Не вийшло. Бо одні рапортували, інші мовчки доруйновували руїни. Від колишньої фортеці лишилися ріжки та ніжки, це тепер, як кажуть, і сліпий бачить. Не будемо обманювати самі себе: ніхто вже колишню фортецю не відродить. Бо для цього потрібні колосальні кошти, яких не те що в Україні не знайдеш, а й ООН не допоможе. До того ж, треба зруйнувати цілі квартали житлових будинків, готель, магазини, школу, перекрити автошлях. А ще існують десятки міжнародних вимог щодо утримання фортець, їх гармонійного, архітектурного розташування. Новобудови останніх років стисли фортецю у міцних обіймах і продовжують стискати. Не треба відкидати й наявність на її території Меморіального кладовища з його архітектурним ансамблем. І все ж надія на краще живе, її в наші душі вселили зарубіжні оптимісти, вона не гасне у серцях працівників обласного краєзнавчого музею, які щиро вітали гостей добрим словом, провели екскурсію по залах, і що, на мій погляд, найголовніше, подарували друковану продукцію. Альбоми, буклети, брошури, туристичні схеми повезуть члени товариства у Європу і там хай хоч по крупинках будуть дізнаватися про Кіровоград. А ще наприкінці жовтня у польському Кракові буде проведено конференцію за підсумками поїздки делегації. І там неодмінно йтиме мова (це було обіцяно) про Кіровоград. А це теж своєрідний елемент реклами. А ми будемо вірити, що й на нашій вулиці колись буде свято. Можливо, "зачепимося" за міжнародний туристичний маршрут якимось іншим об'єктом. Треба тільки добре захотіти. Щоправда, аби наша мрія збулася, Україні необхідно для початку стати членом Євросоюзу. Та подібні рішення приймаються, на жаль, не у Кіровограді. Юрій МАТІВОС | |
| Переглядів: 499 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всього коментарів: 0 | |