Ще минулого року поява нового керівника області з його дніпропетровським кадровим поповненням не  дивувала, як  і нинішній «донецький десант» Сергія Ларіна. А от  в іншому логіки мало помітно. Зрозуміло, що одними донецькими на разі не запасешся. Такі «цінні кадри» всюди потрібні, і тому вони на розхват. То ж і доводиться  в більшості випадків обходитись місцевими. Перше, що є під рукою це свої рідні однопартійці. Саме такого  «вірного ленінця», пардон, регіонала, а саме  багаторічного шефа облавтодора пана Мездріна взяв собі першим помічником, тобто заступником Сергій Ларін. А тут сигнал від самого Миколи Яновича ( всі знають якого): «Дороги на Кіровоградщині найгірші в Україні…». Цю думку довелося впроваджувати в життя шляхом усунення «досвідченого» шляхівника-регіонала з поверненням на виправлення у той же автодор.

 Саме з тої пори першим заступником у голови ОДА став Олександр Саінсус, як більш успішний господарник, колишній керівник відомого ВАТ «Червона зірка». Цьому здавалося можна було лише радіти, як би партія не підшукала йому через три місяці іншу роботу. Спочатку створила йому гарний імідж господарника на білбордах, а потім висунула кандидатом у міські голови обласного центру. Мрія «збулася» і  незручного комуніста Володимира Пузакова переобрали з міських голів.

 У галузі інформаційної політики теж провели гарну роботу з кадрами. Замінили керівників ОТРК та обласної газети «Народне слово». Перше було якимось, на перший погляд , логічним.  Крісло пана  Сергія Омельчука зайняв молодий колишній кавеенщик Вадим Мурований.  Хоча за півтора місяця журба та занудство чомусь не покинули екран місцевого телебачення. А з газетою вийшов черговий маразм. «Виївши» з насидженого крісла на пенсію незмінного керівника обласної газети Валерія М’ятовича, туди урочисто всадовили… пенсіонерку та активістку «Русского блока» Валентину Бажан.

 За цими всіма перепетіями, змінами кадрів у кріслах та виборами «прошляпили культуру». Обласну премію імені земляка художника Олександра Осмьоркіна за традицією на день його народження 6 грудня  не вручили. Не вручили, бо не створили журі, а коли створили навздогінці, то всі знову зойкнули. До її складу загадково і утаємничено не потрапив не лише голова обласної організації НСХУ народний художник України Михайло Надєждін, але і очолив її … хореограф Анатолій  Коротков. Віднині  питання номінантів цієї, на жаль, нехореграфічної премії будуть вирішуватися з його… легкої  ноги.  А чого дивного? Присутній же цей хореограф навіть в геральдичній комісії, хоча в геральдиці «ні гу-гу» і ні бельмеса, значить і з художниками розбереться, мабуть, однією лівою, і таки знову ногою. З цього приводу цікаво наступне.  А як що хтось з керівників області, не приведи Боже, захворіє, то чи зголоситься він на те, щоб його лікував консіліум лікарів, який  теж очолював би знаний і поважний хореограф?

 А далі, не торкаючись розмов про ціни, купівлю кіровоградського краму і навіть дурниць сказаних місцевим начальством про голодомор, трохи про уран, що лежить у надрах області. Надія переробляти його на теріторії області знову втрачається.  Знову завод з його переробки збудують через дорогу, яка з зеброю та світлофором розділяє село Петровське на Кіровоградщині та містечко Жовті Води на Дніпропетровщині. Як це у донецьких, ще й досі дніпропетровські прибутки з під носа вивозять? Тут керівникові області слід згадати, що він саме донецький, насупити брови, тупнути ніжкою і дуже доречно запитати: « А що роблять Жовті Води в П’ятихатському районі сусідньої мені області? Це не по понятіям!» І дійсно,  дива дивні: руду видобувають під Кіровоградом, на переробку везуть в Жовті Води, а радіаційні відходи, що звуть  по-скотськи «хвостами», знову відправляють і відвали на Кіровоградщину, що, в прямому сенсі, через дорогу. Адміністративно, в корні не вірно…  Здається, хтось угорі дуже обчитався казочки про вершки та корішки. От і виходять маразмики  від того на поверхню.

Василь Чорний

http://www.klich.at.ua/publ/kirovogradski_marazmiki/1-1-0-425