Українці! – на кожному кроці ми мусимо вибирати: вибираємо собі друзів у дитинстві, вибираємо учбовий заклад, куди поступити вчитися; обираємо собі подругу чи друга життя, одруження, – найскладніший і найдорожчий для нас вибір; вибираємо, вимірюємо кожен свій крок та вчинок – в цьому сенс життя.

Кожен народ, кожна нація справедливо вважає себе Богом обраною, бо перед Богом ми всі рівні. А після того як Ісус прийняв за нас муки на хресті, ми. люди, любі діти його (із Євангелій). Народ, нація складається із сукупності окремих родин. І так, як окрема родина мусить за родинне житло , за охорону власної родинної території – обійстя і житла, так і національна родина , нація, мусить дбати за територію національного поселення, тобто за державу. Отже держава – це той тягар, котрий народ вимушений нести, а адміністрація держави, її керівництво є часткою народу, його меншістю, яка має служити народові, отримуючи зі скарбниці народної заробітну плату.

Кожна родина для спокійного співіснування виробляє якісь правила поведінки, норми співжиття родини. Окрім того родинні звички, звичаї, передаються з покоління в покоління і стають традиціями. Кращі з них стають загальнонаціональними надбаннями, вони узагальнюються і стають нормами поведінки всього народу. Народ, що, на додачу до звичаїв, має одну спільну мову в цілому світі прийнято називати нацією. Людина, котра любить свою націю, свою національну державу є націоналістом. Щоб жити в мирі і злагоді всередині держави, мусимо поважати один одного, Але так само мусимо поважати й сусідів, котрі теж мають свої національні держави.

З давніх давен, підчас становлення і розвитку цивілізації, вдосконаленням норм співжиття займалися найпочесніші члени громад, – старішини та вожді. З розвитком сучасних держав появилися законодавчі органи, які стали вдосконалювати норми спіжиття – Закони держави, враховуючи як національний досвід, так і переймаючи кращий досвід сусідів, в розумних межах. Для дотримання цих законів нормальні держави мають виконавчі сруктури, в обовязки яких входить слідкувати, щоби громадяни держави. кожна структура, чи громада всередині держави строго виконували норми громадського співжиття – Закони держави. Без такого дотримання законів настає хаос, безпорядок, держава бідніє, а народ перестає бути нацією і стає здобиччю міжнародних авантюрників, розбійників, тобто загарбників.

Якщо виконавча гілка влади стає вище законодавчої – це ознака, що виконавці перестають бути часткою народу, стають понад законами держави, поза законами взагалі, і, що вони (він) для себе виробляють ту норму поведінки, яка корисна лише їм, виконавчій владі, перестають служити народові і заставляють народ служити виконавчій владі. Тоді виконавці всіх рівнів дбають, насамперед, про свій власний добробут за рахунок народу. нації. Такий ненормальний, антинародний стан, можна б припустити на короткий перехідний період, якби на чолі виконавчої влади стояла людина Мужня, Мудра, національно патріотична, шляхетної поведінки, Всесторонньо єрудована, тобто Компетентна. Чи маємо ми сьогодні таких керівників виконавчих структур на всіх щаблях? Маєте, Богом даний розум – судіть самі. Законів маємо занадто, з них чимало непоганих, алечому вони не виконуються, насамперед, самою виконавчою владою? Чи мудрі ці керівники, якщо ми такі бідні? Чи шляхетні керівники наших виконавчих структур, коли не дотроимуються законів України, насамперед, Конституції держави? Чи мужні ці владні виконавці, коли допустивши помилку, навіть злочин, не бажають їх ні взнавати, ні виправляти! І, нарешті, чи компетентні керівники виконавчих структур, коли розвалили економіку держави і пустили до національної комори чужого злодія і самі ведуть себе по злодійськи?

Отже, якщо на цей час ми не маємо своїх піночетів, своїх де-голів, зрештою, – своїх гавелів, своїх бразаускасів, то мусимо повернутися до класичних,  напрацьованих світовою спільнотою та й нашими предками, методів державокерування. Бог наділив нас розумом, а тому у виборі представників споміж себе, мусимо керуватися не короткочасною вигодою, ситуативним заробітком, а думати про те, що від нашого вибору залежить наша доля, доля наших дітей і, можливо, не лише на чотири роки. Бо якщо у владу прийдуть людці з нечистою совістю, то може призвести до національної катастрофи, до втрати державності. Це з нами, українцями. уже траплялося, не повторюймо помилок минулого. Будьмо пильними!

Будьмо гідними називатися дітьми божими, будьмо мудрими й розважними, – не все золото, що блищить. Бог сотворив людину і пустив її в світ, щоби вона добувала собі хліб насущний в поті чола свого, а тому якщо вам обіцяють легке життя, рай на землі без праці і негайно, то це шахраї і брехуни – не вірте їм – вас дурять. Бо хочуть вас ошукати. Щоби самим мати солодке життя за рахунок народу. 

Мусимо усвідомлювати те. що лише спільно, всією нацією, застосовуючи важку працю, маючи вроджений хист, кмітливість і розум, ми здолаємо всі негаразди важкого періоду переходу від багатостолітньої бездержавності до національної держави, зміцнення її політично і економічно, щоби жити не згірше наших сусідів далеких і близьких. Хоча маємо всі передумови, щоби жити краще їх. Тож, до праці браття, українці, – беріть владу в свої руки, станьмо, нарешті, господарями на своїй землі!

Іван Любас,

Кандидат у депутати до ВР України,

 газета «Клич нації»№6(7), березень, 2002р.

P. S. Шановний читачу ця стаття друкувалася в нашій газеті, коли її автор і редактор «Клича нації», Іван Любас, кандидував у депутати по 64 в/о від БЮТ. Це було перше моє, як політика,  розчарування майбутніми лідерами помаранчевих, Тимошенко і Ющенком. Будучи членом блоку, БАТьківщина, УРП і УНП «Собор», Любас І. В. зареєструвався кандидатом у депутати до ВР від блоку, узгодивши це на спільній нараді. Але несподівано. Паралельно по тому ж округу зареєструвалися ще дві кандидатури від Батьківщини і УНП «Собор». Вивилися від одного блоку аж три кандидати, що звело на нівець подальшу боротьбу із-за поборювання всередині блоку. Одночасно, після виступу лідера Батьквщини, Юлії тимошенко, де вона сказала буквально таке: «Не вірте жодним ідеологіям, жодним лідерам...», Іван Любас, надрукував свою статтю «Що не сказала Юлія Володимирівна» і, по суті, перестав працювати активно на блок, але й власну виборчу кампанію провалив, бо одночасно «невідомий» із УНП «Собор» послав анонімного листа до ГПУ, де згадувалося імя Любаса І.В., на спростування котрого було втрачено чимало часу.