Каталог статей
| Головна » Статті » Україна |
Тюнінгована УРСР?
 Всі, хто претендував на роль господаря в радянських колоніальних "республіках" (тобто мали свої погляди і виявляли ініціативу), були ліквідовані фізично. Решту готували до ролі рабів головного і єдиного господаря – Сталіна. Однак Сталін помер, а раби залишились. Україна отримала свою "незалежність" випадково. Внаслідок розвалу Радянської імперії представниками нації рабів, які вислужили собі владу, однак не знали, що з нею робити. Нажаль, вони досі визначають політику найбільших республік колишнього союзу, і планомірно ведуть їх до краху... Свідченням цього стало офіційне визнання Україною того, що вона є правонаступницею СРСР, а тому добровільно взяла на себе виплату частини державного боргу цієї імперії зла. Однак чомусь своєї частини майна (золотовалютних запасів, приміщень посольств, флоту тощо) так і не отримала. Більше того, добровільно віддала іншій (дійсній) правонаступниці – Росії – Чорноморський флот і ядерну зброю... Тому сьогоднішня "Україна" є нічим іншим, як модернізованою УРСР, до якої причепили "тюнінг" у вигляді прапора, герба, гімну та Конституції. Однак суть її залишилась незмінною – колонія без будь-якого бачення свого майбутнього. І сьогоднішня "влада" просто повертає цю республіку у "природне" русло – під вплив нашого північного сусіда. Як справжній успішний господар буде управляти своїм господарством? Він напевне почне з того, що спланує свої дії на кілька років наперед. Сприйматиме і перейматиме позитивний досвід сусідів. Сам експериментуватиме і вдосконалюватиме техніку, механізми, підвищуватиме кваліфікацію персоналу. Гнатиме в шию і каратиме бездарних робітників, ледацюг і крадіїв. Він примножуватиме свої статки не для того, аби купатись у розкошах і нічого не робити. Успіх його справи – це його самореалізація. Дорогі речі – виключно справа престижу для ділових партнерів. Комфорт – засіб підвищення продуктивності праці. Нічого зайвого. Він приходить всерйоз і надовго, тому все, що він робить, робиться якнайкраще. Він за все відповідає особисто. Якщо ж господарство успадковує людина, яка звикла просто виконувати накази, то це завжди буває не на довго. Адже раби ніколи не примножують здобутків, а лише насолоджуються здобиччю, поки повністю її не з'їдять. І коли їсти вже нічого – продовжують своє злиденне існування. Пострадянські республіки досі не "з'їли" виключно тому, що представники "нації рабів" натрапили на занадто великий запас "харчів". І от сьогодні ми пожинаємо плоди постколоніальної депресії суспільства. Адже олігархи (представники все тієї ж "нації") примножують свої статки не внаслідок підвищення продуктивності праці, енергозбереження та переоснащення виробництва, а внаслідок екстенсивного розвитку – поглинання менших підприємств та створення монополій. Найбільше рабський світогляд змогли прищепити робітникам, селянам (особливо там, де голодомор найбільше їх торкнувся), військовим, партійній номенклатурі КПРС. Найменше – тим, хто мав хоч якусь самостійність та поле для маневру – інтелігенції, "червоним директорам", комсомольцям, чекістам, "ворам в законі" та головам колгоспів. Представники останнього переліку виявились найбільш успішними і зуміли захопити владу та присмоктатись до тіла республіки, щоб успішно на ній паразитувати. Ось так і виходить, що Рсією править чекіст, Білоруссю – голова колгоспу, а Україною – представники різних ОЗУ. Невміння керувати згідно визначених правил та хронічна необхідність брехати призвели до того, що на сьогодні всі владні інституції Тюнінгованої УРСР втратили свою легітимність. Давайте розглянемо факти: 1. в Україні не було створено легітимної більшості, адже діюча парламентська більшість утворена не депутатськими фракціями, а самими депутатами; 2. "уряд" нелегітимний, оскільки призначений неконституційною більшістю голосів; 3. "парламент" нелегітимний, оскільки, попри відсутність коаліційної більшості, не був розпущений та переобраний; 4. судова система нелегітимна, оскільки діє відповідно до "закону", ухваленого "парламентом"; 5. "президент" нелегітимний, оскільки не відновив конституційність законодавчої, виконавчої та судової гілок влади; 6. органи місцевого самоврядування нелегітимні, оскільки діють понад термін своїх конституційних повноважень; 7. Закони нелегітимні, оскільки ухвалені з порушенням Конституції, а саме пункту, який стосується особистого голосування депутата; 8. блоґери незадоволені, що підписка цього угруповання видаляє повідомлення зі щоденників, але беруть якісь зобов'язання перед цією Службою безпеки узурпаторів, яка називає себе "Службою безпеки України"; 9. підприємці скаржаться, що податки занадто високі, але продовжують сплачувати – чи ухилятись від сплати – групі рекетирів, які називають себе "Державною податковою адміністрацією"; 10. правозахисники скаржаться, що "міністр" внутрішніх справ не збирає громадську раду послухати про порушення прав людини, пишуть "президенту" відкриті листи, але мовчать про те, що конституційної влади в країні нема; 11. журналісти вимагають зупинити цензуру, але осіб з організованого доброчинного угруповання, яке зайняло урядові будівлі, вперто називають "президентом", "прем'єр-міністром", "міністрами" тощо; 12. опозиція має намір взяти участь у виборах у відповідності з новим "законом", прийнятим цим "парламентом", але ніхто з депутатів і не подумав скласти мандат на знак протесту проти існування нелегітимного парламенту; 13. Чи не єдиним легітимним органом влади в Україні залишився Кримськотатарський Меджліс, існування якого вперто не помічає "Влада". По суті, в Україні немає ані президента, ані міністрів, ані депутатів, ані законів. Є лише люди, які себе ними вважають, та люди, які в це вірять. Ця ситуація є закономірною, адже вже у самій Конституції було закладено недієздатність та безвідповідальність всіх органів державної влади. Президент обирається на всенародному голосуванні, однак ні перед ким не звітується і не відповідає за свої справи. Депутати ВРУ не несуть відповідальності за ухвалені ними закони, а отже і не зацікавлені в тому, аби ці закони приносили користь державі. Суд формується Президентом і Верховною Радою, тобто тими, кого він, можливо, буде судити... З одного боку це жахливо. Жити в державі без легітимної влади – значить перебувати у стані постійної нестабільності і хаосу. Нікому вірити і ні до кого звернутись за захистом. Захищатись власноруч – означає порушити "владну" монополію на правосуддя та правоохоронну діяльність, і опинитись під тиском усієї Системи. З іншого ж – це добре, адже на сьогодні ми, українці, маємо всі необхідні юридичні, політичні і моральні підстави для того, аби створити справжню Українську Державу. Державу, яка визнає себе правонаступницею не колонії УРСР, а великої держави Київська Русь. Державу, яка стане не об'єктом міжнародної політики, а її суб'єктом, а отже сама визначатиме цю політику. Словом – державу нашої мрії. У 91-му році однією з найбільших помилок державотворців, яка і призвела до нинішньої ситуації, стало бездумне оголошення громадянами новоствореної держави всіх, хто проживав на її території в момент проголошення незалежності. Це сталось добровільно-примусово. Адже не кожен хотів бути її громадянином. І не варто було їх до цього змушувати. Громадянство – це має бути почесно. Це звання необхідно заслужити. Скласти певні іспити, пройти випробувальний термін. Отримавши громадянство людина повинна здобути не лише більше прав, але і більше обов'язків. Громадянин повинен мати право голосу і обов'язок захищати свою країну. Саме такій характеристиці відповідало українське козацтво. Козаками ставали ті, хто хотів бути вільним і був готовий свою волю боронити. Право і обов'язок на Січі перебували в гармонії. Цю гармонію необхідно відновити. Нехай вони вважають себе владою. Ми ж знаємо, що це лише ілюзія. Вони існують окремо від нас. Ми маємо створити державу без них. Дмитро Сінченко http://narodna.pravda.com.ua/politics/4c9cfd42d8474/ | |
| Переглядів: 708 | Коментарі: 118 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всього коментарів: 38 | 1 2 3 4 » | ||||||||||
| |||||||||||
| 1-10 11-20 21-30 31-38 | |||||||||||
