Київський обласний осередок ВГО «ТВУН» спільно селищною
радою села Вороньків, що на Бориспільщині, 24 серпня ц.р. встановили пам’ятника
на честь полеглої в бою з більшовиками на ріці Трубіж козацької Вороньківської сотні,
Переяслав-Хмельницького полку. В попередніх публікаціях ми уже інформували
тебе, шановний читачу, і про ініціаторів спорудження пам’ятної могили полеглим
вороньківцям на ріці Трубіж, Андрія Свирида і Віктора Швагруна, та їхні
митарства у владних коридорах. Зрештою, якби не добра воля Голови селищної ради
села Вороньків Заборного Ігора Михайловича та сільських депутатів, то
виготовлені пам’ятники і далі лежали б без
належного застосування як просте каміння. То ж сердечна дяка вороньківській
громаді та Ігореві Михайловичу за цей патріотичний вчинок.
ВГО «ТВУН» в цій благородній справі була не по-одинока. Ми уже згадували колишнього главу Бориспільської
районної адміністрації Полюховича, що допоміг з коштами на виготовлення власне
пам’ятника-обеліска, коваля з Білоцерківщини, який за кошти голови Київського
обласного осередку, Григорія Білюги, викувавав тризуб, що увінчав верхів’я
обеліска. Щира дяка їм та всім іншим, хто вніс свою лепту у вшанування
героїчних синів Київщини. Зокрема хочемо виділи тут Бориспільських журналіста,
Володимира Білкея, і письменника, Михайла Дацюка, котрі в пресі висвітлювали це
питання; голову Бориспільської районної організації «Просвіти», Анатолія
Ковальчука, що теж долучався епізодично до членів Київського осередку ВГО
«ТВУН», своїм оригінальним методом привертаючи увагу громадськості до
спорудження пам’ятника; Білоцерківського козака і рунтата, Богдана
Шкарівського, який фінансував випуски газети «Клич нації» і тема спорудження
пам’ятника набувала всеукраїнського розголосу; власника майстерні з
виготовлення пам’ятників Тараса, що подарував гранітну плиту з пам’ятним
написом до підніжжя козацької могили, що під обеліском. Провід ВГО «ТВУН» щиро
дякує їм усім за допомогу у виконанні нашого спільного синівського обов’язку у
належному пошануванні Героїв України, котрі віддали свої життя заради
незалежності Батьківщини. Спорудження цього пам’ятника це – наша спільна
скромна лепта у збереженнні пам’яті про нашу, українську, героїчну визвольну
боротьбу, і зайвий раз нагадує нам, що лише спільними зусиллями варто діяти в
відродженні української нації та утвердженні національної державності.
Рішенням сільської ради, пам’ятника встановлено в Пантеоні Слави. І тепер у селі Воронькові
спочивають захисники Вітчизни від загарбників як німецьких, так і
комуно-московських. Вони воювали під різними прапорами: одні під синьо-жовтими,
інші – під червоними, але як українські козаки УНР, так і
червоноармійці-українці, твердо вірили в те, що захищають свою Батьківщину від
загарбника. Не їхня вина, що часто-густо їх просто використовували світового
рівня злочинці, імперіалісти, для котрих Україна, насамперед, був просто ласий
шмат землі. І ті, і ті знайшли своє примирення з доброї волі вдячних нащадків,
сучасних селян Київщини, а це для нас, українців, на цю пору, найважливіше.
Приклад Іспанії, де франкісти і комуністи, заради зміцнення національної
держави, примирилися, нам нині конче потрібний до застосування. Україна велика
європейська країна, нація котрої складається з чисельних етнічних підгруп. Але
це все вкупі і складає націю, незважаючи на окремі територіальні діалекти, що
лише збагачують наш народ своїм розмаїттям. Маємо деякі звичаєві і побутові
відінності, але на генному рівні ми брати по крові і мета у нас усіх одна –
жити в самодостатній національній державі, за котру можна б з повним правом
гордитися, як за рівну серед рівних євролпейських країн. Та попереду ще досить
багато важкої праці. І альтернативи тут немає – або праця на себе і власних
дітей, або виснажлива праця на чужинця і на чужу державу та постачання
гарматного м’яса для не наших воєн. Що обираєш
українцю?..
Іван Любас
|