Збираючись до Чернівців на двадцятий ювілейний фестиваль «Червона рута», я намріяла собі «мандрівку в молодість» – побродити фантастично мальовничими вуличками цього старовинного міста, побачити добрих друзів – «ветеранів рухівського руху», згадати буремні події сьогодні далекого вже вересня 1989… Проте опинилася в самій гущі подій: ще в дорозі дізналася, що мене обрали відповідальним секретарем журі. Тож, зійшовши з потяга на бруківку чернівецького вокзалу, через 15 хвилин опинилася в Зеленому театрі, де вже розпочалися конкурсні прослуховування в жанрі поп-музики, і наступний тиждень пролетів у божевільній музичній круговерті (у конкурсі взяло участь 130 «виконавських одиниць»!). Очевидно, що минулий фестиваль вартий серйозного аналізу й узагальнень, що потребує певної часової відстані, однак деякі підсумки дозволю собі висловити вже тепер.

         Почну з головного. Нарешті, після 20 років існування (!) фестиваль «Червона рута» визнано (читай – реабілітовано) державою, що виділила кошти на його проведення і підтримала на самому високому рівні (це засвідчив Президент на концерті-закритті). А значить можна сподіватися на відновлення й розвиток усіх його попередніх знахідок і здобутків (школи майстерності, замовлення цікавих і якісних пісень та їх аранжувань для учасників фіналу, гастролей лауреатів в Україні й за кордоном тощо). Адже й кількість охочих взяти участь у «Червоній руті» (загалом – понад 4000 учасників!), і попередні прослуховування, і фінальні змагання черговий раз довели виняткову його потребу й зацікавленість молоді. До того ж «Рута» сьогодні все ще залишається єдиним виключно українськомовним молодіжним музичним фестивалем в Україні, де головними критеріями оцінки залишаються національна визначеність, новизна, оригінальність. Фестиваль цей унікальний ще й тому, що віддзеркалює «музичну дійсність» сучасної молодіжної аудиторії, і є її своєрідним «зрізом»: на ньому звучить те, що чують і хочуть чути нинішні тінейджери

Насамперед ми стали свідками справжнього вибуху рок-гуртів – ми прослухали 57 (з 823-х по Україні, які виступили на обласних відбіркових конкурсах). Якщо зважити на протестний характер рок-музики взагалі, то стає очевидним: таким чином молодь активно відгукується на події «навколишньої дійсності». При тому, надзвичайно активно і яскраво проявили себе представники «східних» регіонів. Вони були цікавішими, «креативнішими», за словами голови журі – відомого діяча, скрипаля, заслуженого артиста України Кирила Стеценка. Чого варті лишень самі назви: «Вибач, я стріляю» (Новоград-Волинський Житомирської обл.), «Пестициди» (Чернівці, диплом), «Інший світ» (Івано-Франківськ), «Веселі стаканчики» (Миколаїв, диплом), «Постсенс» (Біла Церква Київської обл.), «Цебер Касала» (Донецьк)… Яких тільки напрямків ми не почули! Арт-рок («Час уперед», Цюрупинськ Херсонської обл.), поп-рок («Мартіні», Київ), фольк-рок («Тріпанка», Ужгород, відзнака), реґґі («Психо Трон», Кременчук Полтавської обл.), брит-поп («Шейк біфо», Черкаси, відзнака за артистизм), гард-рок («Еплсін», Миколаїв, диплом), баладний рок («Гапочка», Київ, диплом), world music («Полікарп», Київ, 2-га премія), психоделічний метал («Нейроз», Коломия Івано-Франківської обл., диплом), альтернатива («Гравіцапа», Львів, диплом) тощо. Не бракувало й старого, доброго рок-н-роллу («П’ять зірок», Івано-Франківськ, «Повний привід», Тернопіль, диплом). На етно-рок претендував київський гурт «ТаРута», проте суддівська рада вирішила перевести їх у номінацію «акустична музика», де й присудила 2-гу премію. І тут я побіжно відзначу ще одну очевидну проблему: багато колективів «переросли» зазначені в положенні жанри «сучасної пісні й популярної музики», а тому назріла потреба внести в нього певні корективи й можливі жанрові дефініції. Гостро постала й проблема репертуару (при тому, це стосується усіх номінацій) – майже в кожної «виконавської одиниці» виявилася лише одна (з 3-х необхідних) – яскрава, іноді знакова, іноді шляґерно-заводна, іноді просто красива, а іноді (значно рідше) все це було представлено в комплексі («Миша» й «Карпатський феномен»). З’явилися на фестивалі «сини» й послідовники «ВВ» («ДТ-75», Верхньодніпровськ Дніпропетровської обл., диплом, і «Проджектор Джміль», Львів), «Скрябіна» («Копірайт», Луцьк), «Крихітки Цахеса» («Сьоме небо», Львів). Хоча вистачало й «Чикаґо» й «Металліки», «Рамштайна» й «Нірвани», Філа Коллінза й Шакіри. Цей ряд можна було би продовжувати: мабуть, позначився брак досвіду й професіоналізму – адже більшість учасників нинішнього фестивалю є або його ровесниками, або не набагато старші. Як-от кіровоградський гурт «Культ» (3-тя премія). Чого тільки не було в його композиціях! І фольк, і метал, і автентика, і ще багато чого. І далеко не завжди це було органічним, іноді мало відверто наслідувальний характер. На 3-тю премію колег «витягла» фронтвумен Оксана Гуслиста – сама надзвичайно показна й ефектна, саме вона продемонструвала 4 (!) види вокальної манери. Як драйвово вона трешувала! Зовсім не гірше, ніж панки з «Ценевам-цекотам» (Городенка, Івано-Франківської обл., 2-га премія). Саме їх панк-гопак у композиції «Сковронешку» «завів» і численну публіку, і журі, вивівши їх на 2-ге місце. Варто відзначити також хоч і невелику, але вагому частку патріотичних композицій – «Червона зима» (сл. В. Сосюри, пам’яті загиблих героїв), («Своєрідне», м. Кам’янець-Подільський Хмельницької обл.), «Ніхто» («Аритмія», Суми, відзнака), «Гей там на горі Січ іде» («Нейроз»), і найкраща, дуже міцна професійна й несподівана «Моя Україна» гурту «Догма» (Горлівка Донецької обл., диплом).

Зрозуміло, що в одній статті неможливо розповісти про всіх учасників, проте особисто мені заімпонували прикольні пісеньки «Дупа Джонні Депа» гурту «Янсен Кукансен» (Херсон, диплом) і «Пацики на моциках» («Своєрідне»), стьобно-панкові «Карузо» та «Два гарбуза» («Оратанія», Львів, диплом), психоделічна «Зачекай» («Еліс», Київ, 3-тя премія). До речі, їх гедлайнер Ольга Запорчемна явила приклад мужності й неабиякого жіночого героїзму. На фестиваль вона приїхала з двотижневим (!) сином.         Багато чого ще можна було б розказати про рок-номінацію та її героїв, проте уваги заслуговують і інші…

         Досить парадоксальною виявилася номінація «акустична музика». Майже кожен із учасників був оригінальним, тож не дивно – з 15 «виконавських одиниць» було відзначено половину, проте головних переможців сюди було перенесено… з номінації «популярна музика». Так, 2-гу премію розділили вельми перспективна й самобутня співачка Ольга Діброва (смт Горностаївка Херсонської обл.), чудовий чоловічий акапельний секстет «Адлібітум» з Києва (продовжувачі лінії «Пікардійської терції»–«Менсаунд») та перенесений з рокерів київський гурт «ТаРута». українськими «Бі Джиз» назвав дует незрячих братів Золотухіних із Луганська К. Стеценко. Їхній вельми злагоджений дует, гарний вокал, щирі композиції («Пам’яті Івасюка», обробка народної пісні «Зозуленька» й «Тарасова гора») підкорили публіку, й суддівська рада одноголосно погодилася з ним, присудивши 3-тю премію й спецвідзнаку від Міністерства молоді й спорту. «Дітьми Гадюкіних» обізвали гурт «Цвіт кульбаби»з Івано-Франківська, проте їхні композиції «Катерина», «Віночок» та «Зозулька» звучали весело й задерикувато й були добре сприйняті. Проте журі оцінило їхній виступ по-своєму: перевело в номінацію до рокерів, де й присудило 3-тю премію. А коли заспівав Роман Кинів із Ужгорода, чомусь одразу пригадався Юрій Шевчук із ДДТ. Справжніми «аксакалами» на «Руті» виглядала знаменита в київських інтелектуальних колах «Даха Браха», що й посіла тут заслужене перше місце, прикрасивши своєю композицією «Ой там, за лісочком» концерт-закриття на стадіоні.

До речі, про слухацьку аудиторію варто сказати кілька слів окремо. Чесно кажучи, на денних прослуховуваннях її було не так і багато, хоча вхід і був безкоштовним. Можливо, свою роль відіграли «робочі будні»… Цікаво, що на рокерів привели… групу дітлахів із сусіднього дитячого садочка. Як вони витанцьовували! Ось де був справжній драйв! А коли їх стали забирати (очевидно, наближався час обіду), вони дружно заревли… Ближче до вечора народ «підтягувався», і з настанням сутінок зала Зеленого театру була вже заповнена вщент. Публіка ж була жвавою, привітною, палко відгукувалася на всі заклики і хвацько витанцьовувала, незважаючи на вік. Серед присутніх спостерігалося немало «ветеранів» – із солідними лисинами й черевцями. Очевидно, це були глядачі першої «Рути», а можливо й колишні рокери?

         Номінація «сучасна танцювальна музика» «завалила» гіп-гопом і реперами з театралізацією. Так, хмельницький гурт «Гіп-гоп-фемілі» (3-тя премія) залучив шоу-балет, 2-х каратистів та велосипедиста з фігурним катанням, проте й без цього антуражу їхні композиції звучали дуже свіжо й прикольно. Особливо варіації на пісню «Червона рута» та брейк-дансова «Біґ бой Льова». «Найс дей» із Харкова (2-га премія) підкорив патріотичною піснею «Той день», де солістка «драпірувала» себе національним прапором. Їхні земляки з Харкова «Бабка Рапуха і козак Амур» (диплом) розважали публіку костюмами і смішними пісеньками «Я бабка з села» та «Сало і цибуля». Справді танцювальним і таким, що завів зал, став виступ гурту «Р.К.С.» із Кременчука Полтавської обл. (диплом), де фольк досить вдало поєднувався з начиткою.

         Номінація «Інша музика» була дійсно іншою – у порівнянні з усім, що ми чули до й після того. Учасників тут було небагато, проте всі вони були ну дууууже нестандартні. Почнемо з тріо «Золотих сестер» (Тернопіль, 3-тя премія), яких прямо «з бала» – заключного концерту – центр сучасного мистецтва «Дах» забрав на «Гоголь-Фест» до Києва. В їхньому виступі поєднулися епатаж, психоделіка, театралізація та неабиякий артистизм. Не останню роль відіграв і тембр їхніх голосів з імітацією побутової сварки (композиція «Бородата жінка»). Львівський «Шоколад» (2-га премія) перенесли з «попси», тому що яка ж попса об’єднує джаз-вокал, і реґґі, і класне соло саксофона. При тому довільно (але дуже класно) переспівуються народні знамениті пісні «Вербовая дощечка», «Чия ж то долина?», «Несе Галя воду». Лауреаткою ж 1-ї премії стала вже добре відома співачка Млада з композиціями (що них язик не повертається назвати піснями) «Дивная промова», «Межі горами розшумілась річка», «А дівчина молода», яка комусь нагадала Христину Аґілеру, а комусь – поліський автентичний народний спів.

Нарешті «добравшись» до найпершої, наймелодичнішої і найприємнішої для ока (особливо для чоловіків) номінації «популярна музика» мушу зазначити наступне: більшість із 35 учасниць і 2-х учасників вирізняли доволі сильний голос і непоганий виконавський рівень. І це природно, українці ж бо (у даному випадку – українки) – нація співоча, проте та сама переважна більшість їх – це другі «Руслани», «Ані Лораки», «Селін Діони», «Крістіни Аґілери», «Вітні Г’юстони, Бьорки та ін. Катастрофічно позначився тут брак репертуарних пісень З іншого боку, ми спостерегли значне збільшення кількості авторської музики і слів серед самих виконавців. Загалом це непогано, є ознакою творчого, а не лише «споживацького» підходу виконавця до пісні (а може – економії коштів на композиторах і поетах). Однак далеко не всі вони були якісними й цікавими.

3-тю премію в цій номінації розділили Тарас Василенко (Запоріжжя), Ольга Троян (Київ) та Лариса Шелест (Бердянськ Запорізької обл.); 2-гу – Тетяна Клименко (Красний Луч Луганської обл.) й Аліна Башкіна (Донецьк). Усіх їх можна було б об’єднати девізом-назвою пісні: «Співаю тобі, Україно!» і я впевнена, що їхній спів невдовзі зазвучить на повен голос, і почує його дійсно вся Україна.

         І, нарешті, знаковою подією «Червоної рути–2009» стало присудження втретє за всю її історію Ґран Прі – його отримав «Солома-гурт» із Києва – тріо на чолі з актрисою і режисеркою Соломією Мельник. І тут я дозволю собі процитувати заступника голови журі, багаторічного художнього керівника фестивалю, кандидата мистецтвознавства Анатолія Калениченка: «Основна інтрига полягала в тому, що Соломія є донькою директора «Рути». До того ж членами журі були її мати – керівник фольк-гурту «Дай Боже!» Ольга Мельник та два її дядьки: відомий композитор і аранжувальник зі Львова Роман Мельник і виконавчий директор Мирослав Мельник. Тому, щоби не викликати «досужих» розмов навколо фестивалю і звинувачень у необ’єктивності й заангажованності суддівської ради, виникла думка розглядати цей виступ як позаконкурсний. Однак. усі члени журі були одностайними: представлені композиції «Селезень», «Панночка» та «Козел в юпці» були на цілу голову вище за все почуте перед тим. Це насправді абсолютно відповідало всім позиціям Творчої концепції фестивалю – музика була гостро національною, побудованою на авторському переспіві народних пісень яскравою, неповторною, сучасною, молодіжною, талановитою, і, що найголовніше – дуже органічною. До того ж присвячувалася пам’яті загиблої старшої сестри Соломії – Ярослави. Отже, спільним рішенням усі Мельники покинули засідання суддівської ради (хоча, чесно кажучи, й не всі з них були тим задоволені), Тарас же, який через відсутність передбачених коштів приїхав лише в останній день, взагалі був відсутній. А після доволі гострої дискусії більшістю голосів було прийняте рішення «абстрагуватися» від прізвища «Мельник» і оцінювати відсторонено, за результатами виступу. Так і народилися треті володарі Ґран Прі.

Отже, «Червона рута-2009» стала історією… Чи вдалася вона? Безперечно: адже на ній визначено 23 лауреати, 25 дипломантів та названо близько 20 окремих відзнак. Колосальний цейтнот, викликаний великою кількістю учасників «на часову одиницю» фестивалю спричинив перенапруження усіх служб і певні організаційні негаразди (журі працювало по 20 годин на добу, проте дипломи виписувалися буквально в останню хвилину, й концерт переможців ішов, що називається «з коліс»). Проте все це виявилося виправданим – як-то кажуть, «воно того варте», що й засвідчив той-таки концерт переможців у чернівецькому зеленому театрі та концерт-закриття на стадіоні.

Ірина Сікорська, кандидат мистецтвознавства,