Каталог статей
| Головна » Статті » Німеччина |
Про німецький футбольно-президентський патріотизм і народоволевиявлення.
| Червень місяць до останнього дня тримав Німеччину в напруженні. Спочатку
він акцентував повну увагу народу до Світового футбольного турніру в
Південній Африці. Там німецька команда показує суперечливі результати.
Обвішана червоно-жовто-чорними прапорами житлово-транспортна складова
суспільства отримала можливість виказати свій редукований в страсі від
нацизму патріотизм. Цього разу хоч за німецьку футбольну команду. І не
дивно. Прямої участі в політичних процесах, які відбуваються в
Німеччині, народ не має. Навчені сумнівним досвідом Веймарської республіки, коли народне волевиявлення свого часу привело до влади націонал-соціалістів на чолі з Адольфом Гітлером, упорядники Основного Закону (Конституції) змінили її не на користь прямого голосування народу за президента країни. Останній також залишився обмеженим в своїх повноваженнях. Федеральний президент Німеччини виконує радше представницьку функцію, аніж керівну в державі. Натомість вожжі правління має канцлер і політичні партії. В останній день червня, 30-го за календарем, в Німеччині обиралося народними обранцями, не народом. Після несподіваної відставки дев'ятого президента Горста Келера (той в інтервью журналістам відверто заявив про імперіалістичні наміри участі Німеччини у війні в Афганістані, викликав цим шквал критики, обризився і пішов з посади президента) президентський палац в Белевю (Берлін) залишався без господаря. Другого липня має відбуватися традиційний літній прийом для промінетних в президентській резиденції. 30 червня терміново обирали нового президента. В місячний строк відбулася тусовка всіх можливих карт-кандидатур на посаду президента. Теперішній канцлер Ангела Меркель мала завдання не з легких: знайти кандидата, який задовольнив би критерії президента як модератора між партіями і батька нації. Таке саме завдання стояло і перед правлячими партіями ХДС-ХСС і Вільної Партії (жовто-чорна коаліція), "зеленими" і "лівими". В результаті знайшли кілька осіб, які задовольняли політичні інтереси вищезгаданих політичних е кожного окремо, та не всіх разом. Від жовто-чорної коаліції (Християнсько-Демократичний Союз (ХДС) і Християнсько-Соціальний Союз (ХСС) і Вільна Демократична Партія (ВДП) було висунуто 51- річного Крістіана Вульффа, прем'єр-міністра Нижньої Саксонії. "Зелені" запропонували Йоахіма Ґаука, колишнього ДДРівського правозахисника і директора архіву Штазі, в надії отримати автоматичну підтримку свого кандидата і з боку "лівих". Останні поставились категорично проти кандидата від "зелених" з висуненням йому претензій в підтримці застосування німецької армії в Афганістані, що ніби суперечить принципам комуністів. Натомість вони висунули свою кандидатуру: Лукрецію Йохімзен, відому в минулому тележурналістку. Колись вона проголосила про відсутність порушення прав людини в ДДР, чим відштовхнула від себе "зелених". І хоч всі три кандидати виглядали зовні так, що ідеально пасують на посаду президента Німеччини, між кожним із них – прірва. Така сама прірва утворилася і між партіями-висуванками. В кулуарах чулася критика парламентської демократії, яка в реаліях є ні чим іншим як висуненням вигідних персон на потрібні посади. Особливо ця критика стосувалася консервативно-ліберального уряду на чолі з Ангелою Меркель. Поза кулуарами Бундестагу, на його зеленому майданчику, тусувалися нечисленні вболівальники виборів. На щастя, цього дня футбольна команда не грала жодну важливу гру. Народ міг скористатися можливістю проявити свої патріотичні почуття до вибору президента, хоча його особливо ніхто в цьому не просив і не уповноважував. Телевізійні камери, розставлені на кожній чверті німецького парламенту і навколо нього, безперестанно висвітлювали хід виборів. Представники кожної партії мали можливість висловити своє "йа" або "фе" тому чи іншому кандидату. Загрози виборчої пропаганди в медіях в день виборів не стояло. Народ залишався поза кадром. Для нього власне готували лише кадр в телевізійному ящику. Трансляцію виборів "на живо" можна було спостерігати на національних каналах. Для тих, хто в 35-градусну жару не міг всидіти вдома перед екраном-глашатаєм демократії навіть попри редукований патріотизм, потурбувалися теж. Після провалу першого туру виборів народу включили прес-конференцію рідної команди з Південної Африки. А після провалу другого туру його результати передавали по інформаційних репродукторах в потягах. Це викликало шквал оплесків у пасажирів. Але більше від них і не хотіли. Радіокоментатори коментували хід голосування, не оминаючи можливості познущатися з незграбних політиків. Тож водії і пасажири автомашин, в салонах яких проводить час чи не половина населення країни, мали можливість причаститися демократичним настроєм. Німеччина вибирала президента. Відомі журналісти, модератори між народом і політиками, несли надію, що все оптимістично і безповоротно завершиться першим туром виборів. Підставою для цього була впевненість, що жовто-чорна коаліція з її абсолютною більшістю в парламенті, безболісно проведе свого кандидата Кристіана Вульффа. Демократія ж заявила про себе прямо. Якщо не прямим волевиявленням народу, то повним різнобоєм у голосуванні за кандидатів. Треба зауважити, що за демократичними принципами кожен делегат Федеральних зборів (а це делегати парламенту плюс запрошені промінетні особистості Німеччини з федеральних земель) мав право шляхом таємного голосування обирати кандидата на свій розсуд незалежно від партійних симпатій. В той самий час, партійні боси страшно дратувалися, чому за їх кандидата не вистачає голосів, з якими рахувалися стратеги президентських виборів. Коли перший тур показав різнобій в голосах від фракцій за Кристіана Вульффа (за нього проголосувало менше, аніж очікувалось), всі родичі гарбузові забідкалися. Жодний кандидат не набрав повної більшості. Політологи запримітили не добрий знак для гарбузихи. Ангела Меркель виду не подала, хоча і "скам'яніла". Головуючий зборами президент Бундестагу Норберт Ламмерт невдоволено оголосив перерву і закликав до другого туру голосування. В колуарах чулося: "Вона не може змобілізувати своїх людей!". На поміч прийшли знову телевізійники, які і донесли народу, що те, що відбувається, можна назвати футбольним сленгом "одинадцятиметрівка" (вже давно німці краще розуміють футбольні вислови, ніж політичні). А дехто був і більш точний, зауваживши, що Ангела Меркель отримала "по писку". Так само довелося їм повторити, щоправда, вже з уточненням "подвійна одинадцятиметрівка", коли кандидат від Меркель знову не отримав більшості голосів і в другому турі. Провал в другому турі дав можливість вийти на демократичне поле бою "лівим". Від їх голосування залежало, чи пройде кандидат від жовто-чорної коаліції чи від "зелених". Проте вони так і не скористалися своїм шансом показати можливість утворення червно-зеленої коаліції в майбутньому. Прикинувшись ображеними на "зелених" за їх нечуйність до вибору "правого" кандидата, "ліва" фракція відхилила свого кандидата і утрималася від голосування в третьому турі. Це призвело до вільного проходу кандидата від жовто-чорної коаліції. Врешті гол в президентське крісло було забито. На штрафній лавці опинилися "зелені" зі своїм свободолюбним кандидатом. Народу надали можливість після футбо-президенського матчу в Бундестазі ославлювати переможця. Щоправда, в Берліні не чулися вибухи петард, які зазвичай супроводжують народне піднесення. Не гнали автострадами шалені автомобілі вболівальників, розгортаючи німецькі прапори і створюючи гук сирен різних фірмових інтонацій. Натомість перевтомлені важким вибором з третього заходу промінетні і парламентські діячі на шикарних лімузинах поступово роз'їжджати хто-куди. Та один елемент від футбольного сценарію все ж залишився. Пізно ввечері було влаштовано парті на честь святкування переможця виборів. Невідомо, хто там був, бо більшість пішла з'ясовувати відносини з колегами-супротивниками по партіях і фракціях. Почали шукати крайнього, хто все ж завинив в тому, що не вдалося прогнати правильного кандидата з першого разу. Інші втішали всіх байками про німецьку демократію і застерігали від політичного тиску і розрахунків в президентських виборах. А закадрові вболівальники, себто народ, побачили, хто ними насправді керує. Цілоденний спектакль з коментарями з виборів президента Німеччини залишить в історії свій слід. Пізніше стануть напевно відомими і закулісні інтриги політиків. Експерти передрікають, що цей день стане не лише початком кінця жовто-чорної коаліції і керівництва Ангели Меркель, але і поверне німецький політикум до свого народу. Врешті, йому і тільки йому він мав би служити. А народ хотів бачити президентом колишнього пастиря Йоахіма Ґаука. Народ хотів чути живе слово про свободу. З появою носія історії протистояння проти диктатури в ДДР народ пробудився знову. Він знову почав цікавитися політикою, перейматися поняттями свободи і демократії. Йому вибрали Кристіана Вульфа, партійного функціонера, потенційного конкурента Ангели Меркель на канцлерське крісло. Його посадили в "правильне крісло". А німецький народ поки залишається в кріслі перед телевізійним ящиком. В Німеччині буяє парламентська демократія. Пізно ввечері, в 20 хвилин по дев'ятій, народ отримав новоспеченого президента і незадоволений пішов спати. Телевійний ящик хизувався, як швидко і оперативно політики переобрали президента, якщо порівнювати з іншими країнами, де цей процес триває місяцями. На добраніч сказав найважчий для німців день в червні. Добре, що він був останнім. Ольга Самборська, Берлін Джерело: http://ukrajinciberlinu.wordpress.com/2010/07/01/%D0%BF%D1%80%D0%BE-%D0%BD%D1%96%D0%BC%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9-%D1%84%D1%83%D1%82%D0%B1%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE-%D0%BF%D1%80%D0%B5%D0%B7%D0%B8%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D1%82%D1%81%D1%8C/ | |
| Переглядів: 885 | Коментарі: 114 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всього коментарів: 36 | 1 2 3 4 » | ||||||||||
| |||||||||||
| 1-10 11-20 21-30 31-36 | |||||||||||
