ШТРАФБАТ

2010 рік – рік 65-річчя Великої Перемоги. Музейними засобами ми показуємо велич та значення цієї визначної події. Насамперед, – звитягу, героїзм                      і мужність представників українського народу на усіх ділянках боротьби                з нацистськими загарбниками, в тому числі – визволення України, хід бойових дій в усіх наступальних операціях, тяжкий фронтовий побут, морально-психологічний стан населення, яке пережило тимчасову нацистську окупацію, почуття та сподівання народу, ціну Перемоги.

Багатство фондової колекції дає змогу, на сьогодні, висвітлити будь-яку тему війни, навіть таку,   що раніше вважалася закритою, або мало дослідженою. Серед них: «Історія Карпатської України, Карпатська Січ», «Радянські військовополонені», «Остарбайтери», «Національно-визвольний рух в Україні у 40-50 рр. ХХ століття», «Дивізія «Галичина», «Військові мобілізації населення щойно визволених територій», «Штрафні формування й загороджувальні загони Червоної армії» тощо.

Останнім часом тема «Штрафні військові формування» віднайшла чільне місце як у фондозбірні, так і в експозиції музею. Тривале цілеспрямоване комплектування та вивчення теми дали можливість вперше створити виставку «Факти історії: штрафники ідуть в бій». Робота над дослідженням ускладнюються через те, що тема штрафних підрозділів у Червоній армії тривалий час покрита була таємницею і міфами. Закритість теми, відсутність повної інформації, небажання свідків згадувати минуле й дотепер не дає змоги дослідникам відтворити об‘єктивну картину цього явища. А крізь призму сучасних кінострічок, таких як багатосерійний фільм «Штрафбати», що відірвані від історичної дійсності, дають можливість пересічному глядачеві сприймати лише таку «правду».   

З метою підвищення стійкості військ з‘явився наказ НКО СРСР № 227 від 28 липня 1942 р., згідно якого у військах впроваджувалися штрафні частини, загороджувальні загони, карна відповідальність родичів. Відповідно до вимог цього документа вживалися найсуворіші заходи до тих, хто без наказу відступив, залишивши бойові позиції. Він розсилався по частинах    з приміткою «без права публікації». Тому у фронтовій періодиці наказ № 227 звучав як гасло «Ні кроку назад!»

В документі чітко визначалося де, в якій кількості, які штрафні підрозділи і для яких категорій військових повинні бути створені. 28 вересня 1942 р.        наказом НКО № 298 були введені в дію «Положення про штрафні батальйони діючої армії» та «Положення про штрафні роти діючої армії», а також штати окремих штрафних батальйонів, рот .  Кожне «Положення…» складалося з трьох частин і 19 пунктів, що регламентували діяльність постійного та змінного складу штрафних підрозділів. Після наказу № 227 почалося форсоване створення штрафних батальйонів (для офіцерів) та штрафних рот (для рядових).

Яка ж кількість штрафних частин була сформована в Червоній армії? Згідно з бойовим розкладом значиться 29 штурмових батальйонів,    68 штрафних батальйонів, 1102 штрафні роти, 6 штрафних взводів. За всю війну  в штрафних частинах перебувало 427 910 осіб або 1,24%  від загальної чисельності Радянської армії (34 496 700 чоловік) .  Втрати були надзвичайно високими. Як правило, штрафники відправлялись на найнебезпечніші ділянки фронту. Тому й гинули вони в 6 разів більше, ніж особовий склад звичайних військ у тих самих операціях .  

Кожна армія повинна була мати по 5-10 штрафних рот по 150-200 чоловік у кожній, а кожний фронт – по 1-3 штрафних батальйони по 800 чоловік     у кожному. І ці вимоги потрібно було беззаперечно виконувати.

Штрафні батальйони і роти діяли упродовж усієї війни. Тактичні можливості таких формувань були скромними, їх роль у ході бойових дій не була визначальною. Це ж, по суті, – звичайні стрілецькі підрозділи з незвичайним особовим складом. В їх арсеналі лише легка зброя і жертовність. І після переломного періоду війни, коли Червона армія прямувала шляхами перемоги, штрафні частини, на відміну від загороджувальних загонів, не були скасовані. Отже, багатьом надавалась можливість відстояти добре ім‘я і честь, позбутися, або уникнути судимості, повернутися додому з війни незаплямованими. А якщо загинути, то смертю хоробрих.

У боях за визволення України одну з вирішальних ролей відігравали війська Воронезького (з 20 жовтня 1943 р.) 1-го Українського фронту. В рамках оголошеної теми на основі архівних матеріалів Центрального Архіву Міністерства оборони Російської Федерації (надалі – ЦАМО РФ), до яких рідко зверталися, проаналізуємо окремі факти з історії 9-го окремого штрафного батальйону 1-го Українського фронту. На долю цього формування випав особливо довгий і важкий фронтовий шлях – від Сталінграда, Волги, через усю Україну, до Влтави, Праги. По суті, бойовий шлях означеного формування відомий, бо це шлях 1-го Українського фронту.

Одразу після оголошення наказу № 227 у серпні 1942р. на Воронезькому фронті розпочалося формування окремого штрафного батальйону. З 17 грудня того ж року за наказом № 009/07 командувача військами фронту дисциплінарному підрозділу було присвоєно номер 9, і до кінця війни він пройшов фронтовими дорогами як 9-й окремий штрафний батальйон (надалі – 9-й ОШБ). 

На жаль, за матеріалами ЦАМО РФ нам не вдалося детально прослідкувати бойову діяльність 9-го ОШБ. Хоча російськими науковцями, дослідниками написано чимало наукових праць з історії створення та фронтового шляху штрафних батальйонів Ленінградського, Закавказького, Прибалтійських, Білоруських фронтів, окремих армійських штрафних рот, які входили до складу з‘єднань цих фронтів. І зовсім інша картина вимальовується, коли йдеться про дослідження архівних документів штрафних формувань, що входили  до складу 1-го, 2-го, 3-го і 4-го Українських фронтів. Так, яскравим прикладом закритості теми є наступний факт. Під час наукових відряджень до ЦАМО РФ науковці Меморіалу з замовлених 32 справ 9-го ОШБ отримали для дослідження лише 24, решта справ – це фінансова документація, де нічого цікавого не було. Згідно з описом навпроти 19 справ стоїть штамп «уничтожено». Це накази НКО Воронезькому (1-у Українському) фронту за 1942-1944 роки; протоколи партійних зборів, книги обліку нагород, журнали вихідної та вхідної документації. Серед засекречених, тобто не виданих для роботи, – судові рішення Військового трибуналу, справи щодо надзвичайних ситуацій, журнали бойових дій та оперативних зведень .  

Відтак, досліджуючи діяльність 9-го ОШБ за період визволення України (літо 1943 року – осінь 1944 року), науковці зіткнулися з обмеженою інформацією.

Згідно зі штатним розкладом постійне ядро штрафного батальйону, крім командира і комісара, складалося з заступника комбата, офіцерів штабу                           і політапарату, командирів і політруків трьох стрілецьких рот і роти протитанкових гармат, командирів взводів, декількох інтендантів, військового лікаря і військового фельдшера. Крім офіцерів, у ротах на постійній основі служили шість сержантів і червоноармійців (писар, санінструктор і санітари- носильники). Не із штрафників складався взвод забезпечення і пізніше введений  у штатний розклад комендантський взвод6. 

Труднощі служби в 9-у ОШБ (як і в інших штрафбатах), необхідність поділяти усю небезпеку зі штрафниками офіцерам постійного складу компенсували можливістю отримати звання на ступінь вище штатної категорії               й пільговою вислугою: терміни вислуги скорочувалися удвоє, грошове утримання збільшувалося удвоє (як правило одна частина перераховувалася у фонд оборони), а при нарахуванні пенсії доба зараховувалась за шість. З перших днів серпня 1942 р. в окремий штрафний батальйон Воронезького фронту почали надходити бійці, тобто розжалувані у рядові офіцери. Штрафним підрозділом ніколи не командував штрафник. Командири штрафних частин постійно служили в їх складі. Вони свідомо і без усякої провини розділяли зі штрафниками увесь ризик особливого положення. Більше того, штрафник, отримавши навіть легке поранення, відправлявся, як той, хто спокутував свою провину, до попередньої, більш спокійної частини. Офіцерів же постійного складу це не стосувалося: після лікування вони поверталися у свій підрозділ на попередню посаду, і, так траплялося, що через деякий час гинули у боях.     

Штрафний батальйон дислокувався у невеличких населених пунктах, по селах. Якщо у наказах і зустрічалися місця базування штрафних підрозділів            у великих населених пунктах, то там перебував основний склад, а перемінний перебував за територією села чи містечка.

Документація штрафбату велася дуже ретельно, зразково. За змістом ці накази не дають нам змогу прослідкувати хід бойових дій, але відображають життя підрозділу за кожний фронтовий день. У текстах ніколи не вказувалися географічні назви чи дати проведення операцій. Доречно нагадати, що жодного журналу бойових дій чи журналу оперативних зведень 9-го ОШБ науковцям не вдалося отримати для дослідження, а це найцікавіші документи. Слід сказати, облік рядових штрафних вівся ретельно                     у спеціальних книгах обліку перемінного складу, де кожному присвоювався порядковий номер. В окремих графах містилась інформація про штрафника: прізвище, ім‘я, по-батькові; військове звання і посада до проходження служби у штрафному батальйоні; партійність; рік народження; дата призову; яку і де здобув освіту; за що, чиїм рішенням і на який термін відправлений до ОШБ; адреса рідних тощо.

Як правило, під час наступу чи у ході стрімких, жорстоких, тривалих боїв було багато реабілітованих достроково – за мужність, виявлену у боях. Реабілітація часто, але не завжди, оголошувалася урочисто, перед вишикуваним особовим складом. Після оголошення наказу військам представники штабу  і політуправління фронту повертали поновленим у правах ордени і медалі, а пізніше вручалися і погони з попередніми знаками відрізнення.  Видавалися  на руки приписи: комусь – прибути у свою частину, іншим – в окремий полк офіцерського резерву, третім (за особливою вказівкою) – у відділ кадрів фронту, округу. Накази про поновлення у правах офіцерського складу і військових звань складалися загально на загиблих, поранених, звільнених достроково за подвиги на полі бою і на тих, хто повністю відбув строк покарання. Накази були розгорнутими, з біографічними даними офіцерів і їхньою стислою характеристикою.  Після оголошення наказу військам представники штабу  і політуправління фронту повертали поновленим у правах ордени і медалі, а пізніше вручалися і погони з попередніми знаками відрізнення.

Усього за цим наказом у розпал боїв за Дніпро було реабілітовано  152 офіцери, з них – 63 бійці достроково, 66 – за пораненнями і 23 – ті, що загинули в цей день, отже змили кров‘ю провину перед Батьківщиною. За кожною цифрою – конкретне ім‘я, реабілітаційний матеріал, доля…

Серед істориків, вчених, деяких учасників війни існує думка, що до штрафних підрозділів не відправляли жінок. Але архівні документи свідчать про інше. Так, у книзі наказів 9-го ОШБ Воронезького фронту міститься клопотання про відновлення у званні та на посаді за виявлену мужність рядових штрафбату Ольги Конюченко та Євгенії Майстренко 7 .Особисто з Євгенією Андріївною Майстренко науковці Меморіалу працювали ще у 2002 р. Та, на жаль,                                в автобіографії ця сторінка не висвітлилась. Жінка-танкіст, нагороджена бойовими орденами та медалями, серед них орден Червоної Зірки, дві медалі  «За відвагу», двічі горіла в танку, поранена в обидві ноги, пройшла від Сталінграда до Берліна… І раптом штрафбат… За що? «За нетактовне поводження зі старшим офіцером». Коментарі, мабуть, недоречні. Її звільнили   у січні 1943 р. А незабаром у директиві Генерального штабу №1484 від 19.09.1943р., направленій начальникам штабів фронтів, військових округів    і окремих армій, наказувалось: «Жінок-військовослужбовців, засуджених за здійснені злочини, в штрафні частини не направляти».

За які ще провини потрапляли у дисциплінарні підрозділи? Наказом НКО СРСР № 413 від 21 серпня 1943 р. командирам полків діючої армії  і  командирам дивізій у військових округах, а також Резерву Ставки ВГК дозволялось своєю владою направляти до штрафних рот солдатів і сержантів               за самовільне відлучення, дезертирство, невиконання наказів і деякі інші військові злочини, за умови, що звичайних заходів дисциплінарного впливу було недостатньо. Офіцерського складу цей наказ не стосувався. Офіцера                       до штрафного батальйону міг направити командир дивізії, рівний чи вищий начальник лише за порушення дисципліни через боягузтво або нестійкість. Тобто за злочинну поведінку (діяльність чи бездіяльність) на полі бою. За решту злочинів долю винуватого вирішував Військовий трибунал. Якщо суд виносив вирок з відстрочкою його виконання до закінчення бойових дій (Наказ НКО СРСР № 323 від 16 жовтня 1942 р. ) з відправленням засудженого для спокутування провини на передову лінію фронту, то ті ж командири своїми наказами і відправляли  позбавленого звання офіцера в ОШБ терміном від одного до трьох місяців.

З початком визволення українських земель від гітлерівських загарбників набирало силу нове джерело поповнення штрафних частин. В основному, – це радянські військовополонені, які               вижили і були звільнені, «оточенці»,                       які відстали від своїх частин під час масового відступу Червоної армії у 41-му. Ставлення до цих людей визначалося наказом             Ставки Верховного Головнокомандування Червоної армії № 270 від 16 серпня 1941 р. Якщо наказ             № 227 «Ні кроку назад!» був суворим, жорстоким, але продиктованим необхідністю, загальною обстановкою на фронті, духовно мобілізуючим, то наказ № 270 – грубим і в багатьох випадках несправедливим, неприйнятним  з моральної точки зору.

Всіх військовозобов’язаних, хто перебував у полоні і в оточенні противника, перевіряли комісії Військових рад фронтів, так звані «трійки». Вони складалися з голови, який був представником політуправління фронту, і двох членів: старшого оперуповноваженого контррозвідки «Смерш» окремого полку офіцерського резерву і заступника командира цього ж полку з політичної частини. Висновок комісія викладала у протоколі, який після затвердження командувачем фронту і членом Військової ради набував сили наказу.

Список-протокол складався ретельно, каліграфічним почерком,     на якісному папері, з повними біографічними даними, текстом самого допиту   та висновками комісії на кожного офіцера. Взагалі, якщо відсталий від армії при сумнівних обставинах не вживав спроб виходу до своїх військ, але                                   й з окупаційними військами не співробітничав, то він відправлявся в штрафний батальйон на місяць. Співвітчизники, які служили під час ворожої окупації  старостами, поліцаями, отримували до двох місяців. А ті, хто перебував                          у німецькій армії, чи в так званій Російській визвольній армії (РОА), або у складі Української повстанської армії (УПА) – три.

Передумовою для реабілітації штрафника вищою інстанцією, тобто командуванням, Військовою Радою, штабним управлінням фронту є, так званий, реабілітаційний матеріал. Він складається з наказів, рапортів, клопотань, бойових характеристик і відгуків, донесень тощо.

Реабілітація готувалася лише на тих штрафників, які спокутували свою провину безпосередньо у бою. Не виявлено серед документів жодного випадку, щоб реабілітували тих, хто не брав участі у бойових діях, навіть якщо підходив     до кінця термін перебування в ОШБ. Проте з реабілітацією, тобто з поновленням прав, не затягували. Наприклад, тим, хто отримав поранення в бою, вже                          в медсанбаті під час заповнення медичної картки вказували попереднє військове звання і ту частину, з якої офіцер потрапляв до ОШБ.

Штрафників нагороджували рідко, не дуже щедро, та все ж  нагороджували. Під час роботи з нагородними документам 9-го ОШБ траплялися десятки нагородних листів на перемінний склад, в яких було відмовлено                                                     у нагородженні. Штрафники з особливою повагою, шанобливо ставилися до медалі «За відвагу». Слова на срібному аверсі нагороди зухвало протистояли наказу «про боягузтво». Немає жодних сумнівів у тому, що штрафників направляли на найскладніші ділянки фронту, вони перебували у самому пеклі як у наступальних так і оборонних боїв.

Після завершення Великої Вітчизняної війни вийшов Указ Президії Верховної ради СРСР від 7 липня 1945р. «Про амністію у зв‘язку із Перемогою над гітлерівською Німеччиною».  Він був ухвалений Народним комісаром оборони СРСР за наказом № 41 від 18 липня 1945р. Цей Указ,  фактично, анулював штрафні частини. Більшість штрафників була поновлена у своїх правах.

На сьогодні залишається багато нез‘ясованих обставин, які спричинили полярні точки зору на роль штрафних формувань, час їх виникнення і рівень суворості покарання для тих, хто потрапив до ОШБ. Об‘єктивну й аргументовану та переконливу належним чином відповідь ще належить знайти. Це станеться тоді, коли, нарешті, відхилять завісу таємниці фонди відомчих архівосховищ,                  а особливо – ЦАМО РФ.

Ярослава ПАСІЧКО,

старший науковий

співробітник Меморіального комплексу «Національний Музей Великої Вітчизняної війни 1041-1945 років».