Хто не
пам’ятає
горезвісну фразу Владіміра Путіна: «Мы будем их мочить в сортире!» Її
він
вигукнув, ще, коли йшов у президенти Росії. «Терористы будут
уничтожены», –
відреагував він сьогодні. Тепер він уже відпрезидентствував, а риторика
та ж
сама! Однак, уже другий десяток років час від часу в Москві лунають
вибухи. У
чому ж справа? Можливо за роки правління путінського режиму в Росії
замало
«сортирів» поставили?! Справа не в них, а в обраних методах подолання
тероризму,
які не приносять результату.
Жорстка
рішучість кремлівської
влади у цих питаннях, яка на початку приваблювала і обнадіювала росіян,
тепер
уже викликає гірке роздратування. Можливо вузьколобу і вперту політику
Кремля в
питаннях наведення своїх порядків на Кавказі, яка спровокувала ріки
пролитої
крові з обох боків, варто замінити на компроміси, уважніше розібратися і
вивчити усі посталі проблеми, врахувати інтереси обох сторін, а не
нищити в
ярості один одного.
Про
безперспективність цієї війни попереджав ще Лев Толстой понад півтора
століття
тому.
Якби
Путін читав
російську класику, то він би знав, що в оповіданні Л. Толстого
«Хаджи-Мурат»
є такі рядки:
«Старики хозяева собрались на площади и, сидя на корточках, обсуждали свое положение. О ненависти к русским никто и не говорил. Чувство, которое испытывали все чеченцы от мала до велика, было сильнее ненависти. Это была не ненависть, а непризнание этих русских собак людьми и такое отвращение, гадливость и недоумение перед нелепой жестокостью этих существ, что желание истребления их, как желание истребления крыс, ядовитых пауков и волков, было таким же естественным чувством, как чувство самосохранения. Перед жителями стоял выбор: оставаться на местах и восстановить с страшными усилиями все с такими трудами заведенное и так легко и бессмысленно уничтоженное, ожидая всякую минуту повторения того же, или, противно религиозному закону и чувству отвращения и презрения к русским, покориться им. Старики помолились и единогласно решили послать к Шамилю послов, прося его о помощи, и тотчас же принялись за восстановление нарушенного…» (Л.Толстой «Хаджи-Мурат»).
Войовничість,
безстрашність, мстивість, жорстокість, презирство до смерті й ненависть
до
ворогів – ось головні риси чеченців. Їх підкорити неможливо, а можна
лише
знищити. Бо якщо хоча б краплина живої крові предків тече у них в жилах,
то
мирне життя втрачає сенс і жага помсти за свій знищений світ охоплює усе
їхнє
єство. Основною рушійною силою смертників є глибока релігійність, яка у
мусульман виправдовує смерть невірних во ім’я Аллаха. До таких
відкриттів
прийшов Толстой ще у 1851 році, перебуваючи на Кавказі у ранзі офіцера
артилерійської бригади.
«Якби ви вчились так як треба, то й мудрість би була своя…»
– писав уже інший український класик Тарас
Шевченко,
який втратив у тій безглуздій кавказькій війні свого друга Якова де
Бальмена,
присвятивши йому сатиричну поему «Кавказ», у якій з великою викривальною
силою
звучить осуд Російській імперській загарбницькій політиці.
Безперечно
варто
засудити ті нелюдські злочини, до яких вдаються чеченські терористки.
Але
звернімо увагу на те, що вони також гинуть. І ці випадки набувають
масового
характеру. Невже для них це останній спосіб привернути увагу до проблем
свого
народу. На таке може штовхнути лише зневіра і відчай, сліпа лють і
безвихідь. Тож
вчімося у
Шевченка бачити справжній корінь проблеми, а не поверхнево оцінювати
лише її
наслідки. Якби Шевченко тоді не проник у суть тієї трагедії, то у
загибелі
свого друга звинувачував би дагестанців, а не царат.
Тому
сьогодні
звинувачувати у трагедії лише чеченських терористок було б занадто
поверхово і
не далекоглядно. Давайте бачити й інших злочинців, обмотаних поясом
шахіда
імперської зажерливості, – Путіна і його Кремлівських поплічників!
Можливо
Росії уже
пора припинити свою 200-літню імперіалістичну агресорську політику,
націлену на
знищення кавказьких народів, що болісно відгукується терактами у серці
Росії,
адже гинуть ні в чому невинні люди. «А
поки що течуть ріки, // Кровавії ріки!» (Т.Шевченко «Кавказ»).
Олександр Ратушняк http://surma.at.ua/publ/1-1-0-2653
|