Теоретики тонкої етики

«У своїй спільноті канібал так само етичний, як вірянин з церкви — у своїй».

Гаррі Гаррісон, «Спеціаліст з етики».

Громадська організація «Комісія з журналістської етики» оголосила «громадський осуд» журналістці Любові Дорофеєвій та газеті «Юридичний вісник України» за статтю «Ахтунг! Німці знову в Хотянівці», надруковану в числі № 3 (811) від 15-21 січня 2011 р. Комісія зробила це з подачі гр-ки Ярмоленко Л. М., яка має постійне місце проживання в Німеччині, а в Україні створила плацдарм для заробляння грошей. Через рік після публікації гр-ка Ярмоленко Л. М. усвідомила, що використані автором визначення «німці», «неонімці», «німкувате підприємницьке подружжя» грубо порушують її права, дискримінують за ознакою національного походження, і забажала від вузькоспеціалізованої комісії публічного осуду автора «за свідоме порушення норм журналістської етики».

 

Перш ніж назвати речі своїми іменами, отримай дозвіл у професора філології

 

Цілком погодившись із «фаховим» діагнозом заявниці, проігнорувавши аргументи автора і редакції, комісія, у складі якої є навіть професор філології, задовольнила її бажання у повному обсязі. В результаті повного однодумства Ярмоленко Л. М. та членів комісії (а було їх п'ятеро), автор «Юридичного вісника України» і саме видання опинились у товаристві таких відомих журналістів, як Жан Новосельцев («Жесть мундира», «1+1»), Олександр Ільїних («Максимум в Україні», IСТV), Наталія Сидорова (програма «Корупція по-українськи», газета «Вечірні вісті»), Юрій Шеляжснко (газета «Правдошукач»), Роман Барашев («Робоча газета»), Володимир Богун (газета «2000»). Останні були піддані остракізму за те, що зазіхнули на честь і гідність особи з надлюдськими здібностями Андрія Слюсарчука. Як відомо, «доктора Пі» заарештовано, проти нього порушено кримінальні справи за статтями «Шахрайство» та «Підробка документів».

 

З огляду на зміни в статусі псевдолікаря, стало очевидним, що експерти від етики стали на захист особи, для якої не існує жодних моральних застережень та елементарних уявлень про етичні норми у загальнолюдському розумінні. Оскільки публічні осуди журналістам були розповсюджені всіма доступними комісії засобами, оприлюднені ЗМІ, чи не вважаєте ви, панове комісіонери, за необхідне у такий самий спосіб вибачитись перед тими, хто, виконуючи свій професійний обов'язок, намагався убезпечити суспільство від «доктора Пі»?

 

Керуючись правилами студентських підручників та власними упередженнями, самопроголошена комісія під проводом досвідченого журналіста Володимира Павловича Мостового продовжує виголошувати «громадські осуди». Схоже, теоретики тонкої етики навіть після неодноразових конфузів вважають себе непогрішимими.

 

Кому не сидиться у Європі

 

... Для тих, хто не мав задоволення, або нагоди, або часу прочитати артикул «Ахтунг! Німці знову в Хотянівці!», нагадуємо коротко його зміст. У село під Вишгородом приїжджає подружня пара, яка якимось чином спромоглася здобути постійне місце проживання в Німеччині. Але на Батьківщині Шиллера і Гете їм не сиділося. Можна припустити, що цим підприємницьким натурам стало затісно в рамках чіткого та суворого європейського законодавства.

 

І дійсно, підприємці не прогадали, зметикувавши, що навколо Хотянівки розгорнулася котеджно-дачна будівельна лихоманка. Тому із надзвичайною вправністю побудували просто посеред села, впритул до житлових будинків, потужний торгово-розподільчий магазин-склад будівельних матеріалів. І справа пішла, та ще й як! З ревінням фур-довгомірів, завиванням автонавантажувачів, гуркотом самоскидів, під щільною завісою цементного пилу...

 

А що сусіди? Дарма! Від цементної куряви ніхто відразу не вмирав, а вуха можна заткнути кукурудзяними качанами. Та й взагалі, це «сільське бидло» (з лексикону Ярмоленко-Вайц) все стерпить. Хіба хтось посміє роззявити рота на крутих бізнесменів з самої Німеччини?! Знову припущення, але саме так мали розмірковувати особи, які знехтували елементарними нормами добросусідства, зухвало порушили низку законів та нормативних актів, регламентуючих підприємницьку діяльність у населених пунктах.

 

Як взагалі можливо посеред села влаштувати такий бізнес? — запитаєте ви. Відповім — простіше простого. Треба придбати стару хату з присадибною ділянкою, знести її, побудувати двоповерховий велетень-склад, оголосивши його житловим будинком, а потім збудувати ще один і назвати його господарською будівлею. Залишаються дрібниці — нагнати самоскидів та навантажувачів, найняти заробітчан та не лінуватись голосно матюкати їх, щоб швидше рухались.

 

Але це ще не все. Для процвітання шкідливого для людей та довкілля бізнесу треба здобути прихильність сільського голови. Передбачу питання шановної аудиторії, як це краще зробити. Також просто. Ні-ні, ані натяку на гроші. Просто сказати йому, що він хороший. Вочевидь, підприємці з постійним місцем проживання не в Україні так і зробили, інакше, з якої ласки хотянівський сільський голова Грищенко В. П. «кришував» би прибульців та їх бізнес як свій рідний.

 

Сумна історія без кінця

 

Лише в одному не поталанило підприємницькому подружжю: не всі сусіди погодились мовчки ковтати їх цегляний та цементний пил. Першою не витримала молода жінка — мати двох малолітніх дітей та звернулась з листом до друкованого видання. Лист, в якому йшлося про неможливі умови проживання, що їх створено сусідкою-підприємницею Ярмоленко Л. М., оприлюднила газета «Громадський захисник». Через рік після публікації бізнес-вумен вирішує, що цей лист завдав шкоди її «честі, гідності та діловій репутації» та подає на авторку листа та видання позов до суду з вимогою грошової компенсації та спростування в газеті фактів, викладених у листі.

 

Кажуть, і від щастя можна втратити розум, а від вдалого бізнесу... Позивачці захотілося, щоб газета цементний пил та сморід вихлопів автомобільних двигунів назвала ароматом французьких парфумів, а гуркіт самоскидів і ревіння автонавантажувачів — співом райських птахів. Суд відмовив Ярмоленко Л.М. у задоволенні її позовних вимог, а судове провадження лише підтвердило її бізнесові неподобства та неприйняття правди друкованого слова. Артикул «Ахтунг! Німці знову в Хотянівці!» мав на меті розповісти читачеві сумну історію про те, як особи, що обрали для себе кращу долю поза межами Батьківщини, повернулися на її терени робити бізнес, нехтуючи правовими нормами та законами людяності. Лейтмотив публікації — заклик до громади не терпіти беззаконня ані з боку прибульців-«німців», ані з боку «свого» голови, який створив сприятливі умови для їхнього брудного у прямому сенсі слова бізнесу попід вікнами житлових будинків.

 

Потопаючий хапається за соломинку

 

І знову пройшов рік з дня публікації артикулу. І знову особа з ПМЖ в Німеччині Ярмоленко Л.М. образилась на автора. Але цього разу свою честь і гідність вона довірила не суду (який не виправдав її сподівань), а Комісії з журналістської етики.

 

Що ж закидає заявниця журналістці Любові Дорофеєвій і чи розуміє вона сенс слова «етика» взагалі? Найбільш образливими для себе та свого чоловіка вона вважає словосполучення зі словом «німці». А даремно. В українській мові поняття «німець», «німецький» ніколи не вважалися образливими, і цьому є історичне підґрунтя.

 

Степову зону України ще за часів Катерини II освоювали німці, і своїм працелюбством та потягом до порядку заслужили повагу корінного населення. Може, гр-ку Ярмоленко ображає те, що автор вважає її не зовсім справжньою німкенею, то так воно і є: справжні німці ніколи не порушують закон ані у себе вдома, ані, тим більше, в іншій країні.

 

Зовсім безглуздо виглядає звинувачення заявницею автора в «дискримінації» за ознакою національного походження. Нам невідома ні національність гр-ки Ярмоленко Л. М., ні її чоловіка на прізвище Вайц, і «німкуватими» ми їх називаємо не за національ ністю, а за місцем, з якого вони приїхали в Україну і яким прикривають своє нехтування українськими законами.

 

Якщо дискримінацію розуміти за загальноприйнятим визначенням — як певну дію щодо інших людей на ґрунті їх приналежності до визначеної групи, то до громадян Ярмоленко та Вайца її застосувати неможливо, оскільки неможливо віднести їх до якоїсь конкретної групи, і автор не ставив перед собою такого складного завдання. Та й про яку дискримінацію йдеться, якщо бізнесмени з ПМЖ у Німеччині користуються майже дипломатичною недоторканністю з боку правоохоронних та контролюючих органів Вишгородського району та Київської області?!

 

Втім, ці звинувачення — лише невдала спроба навести тінь на плетінь. Ключова фраза в заяві фрау Ярмоленко така: «...Журналіст Дорофеєва Л.В., ігноруючи всі (!) існуючі правила журналістської етики, зловживаючи своїми професійними правами, з використанням оціночних суджень, поширює викривлену та перекручену інформацію про мою законну підприємницьку діяльність...». Ось тут і зарита собака!

 

Заявниці вкрай необхідне визнання будь-якою інституцією незаконності претензій журналіста Л. Дорофеевої до її законної підприємницької діяльності. Це визнання вона долучить до однієї із судових справ про заборону її підприємницької діяльності, які перебувають у провадженні Вищого адміністративного суду України та Апеляційного суду Київської області.

 

Отже, потопаючий хапається за соломинку, і в цьому заявницю можна зрозуміти.

 

Мораль на потребу

 

Журналіст Л. Дорофеєва не лише знайома зі словом «етика», а й добре розуміє поняття відповідальності за «оціночні судження». Тому висновки на шпальтах газети «Юридичний вісник України» про протизаконну підприємницьку діяльність гр-ки Ярмоленко Л. М. побудовані виключно на офіційних даних Міжрайонної природоохоронної прокуратури Київської області, Державної екологічної інспекції Київської області, Управління Держкомзему у Київській області, ухвалі Апеляційного суду Київської області від 01.12.2010 у справі № 22Ц-9134/2010, згідно з якою виробничо-комерційна діяльність, що проводить ФОП Ярмоленко Л.М. на належній їй земельній ділянці, чинить негативний вплив на природні властивості землі, повітря, рослини, життя та здоров'я людей, які проживають поряд із її садибою, а також рішенні Вишгородського районного суду від 26.01.2012, яким виробничо-комерційну діяльність Ярмоленко Л.М. визнано порушенням правил добросусідства.

 

І останнє. Поняття «етика» і «мораль» майже синонімічні. Людина, яка дотримується у своєму житті цих норм, як правило, не використовує у своєму лексиконі цих слів. І навпаки — особа, яка звикла нехтувати цими основами суспільного життя, яка заради своїх шкурних інтересів знущається з найближчого оточення або своїх колег, дуже часто полюбляє вигукувати ці слова на увесь світ.

 

Ви згодні, фрау Ярмоленко? А ви, панове з комісії? Чи не тому ви інкримінуєте журналістам недотримання етичного кодексу у вашому вузькому розумінні, що своїми викривальними публікаціями вони служать інтересам суспільства, а не влади або приватних замовників «громадських осудів»?

 

Любов ДОРОФЕЄВА, позаштатний кореспондент ЮВУ.

 

«Юридичний вісник України», № 9 (870), 3-9 березня 2012 року.