Каталог статей
Головна » Статті » Суспільство |
Слідами СБ ОУН і золота «Вервольфу» Ставка Гітлера «Вервольф» зберігає багато секретів. Історія про шість танків-сейфів СС з якимись цінностями, захованих під Вінницею, стала хітом сезону. А інформація про архіви легендарного інституту Аненербе, спричинила кілька міжконтинентальних досліджень. Почалося все кілька років тому, коли редакція журналу «Музеї України» почала отримувати ексклюзивну інформацію від невідомих осіб. Ми підозрюємо, що то колишні офіцери якоїсь радянської спецслужби. Скоріш за все, ми потрапили у їх поле зору після кількох резонансних міжнародних розслідувань, біля епіцентрів яких випадково опинилися. Як не дивно, більшість наданих нам історичних фактів згодом підтвердилися… Одного разу нам передали копії певних шифровок і схем по ставці Гітлера «Вервольф». У 1991 році, десь на кордоні Хмельницької і Тернопільської областей, спецгрупа КДБ СРСР знайшла законсервований схрон СБ ОУН. Серед іншого, там були документи з так званого архіву українського представництва «Аненербе». Нині частина того скарбу перебуває у приватній власності колишніх офіцерів, які змогли зламати шифр… Нагадую власну публікацію. «Я довго роздивлявся шифровки – второпати нічого не міг… Все примітивно. Один лист. А там інформації на десяток листів машинопису. Головне – ключ до шифру. Виявляється, і СС і Аненербе широко використовували для шифрування… іврит! Дійсно, серед вищих керівників Рейху, включаючи самого Гітлера, начальника його охорони, було чимало євреїв-сефардів і напівкровок. Нині, до речі, президент США теж сефард-напівкровка, що викликає лють ашкіназів… Але, то інша історія, яка скоріш за все, закінчиться новою війною… …Наші попередники, які у пошуках танку з діамантами, вирили тринадцятиметровий котлован у місті Бар, вирахували не те місце! Ключ шифру – єврейське прислів’я «Той хто сказав А, вимовив В, повинен сказати Z». Підпис під шифровкою Gez. Dr. Hohberrg. Це – ключ шифру, розроблений у квітні 1943 року, за рік до спішної евакуації Вервольфу. Я підозрюю, що один з моїх нових анонімних друзів, колишній шифрувальник або ГРУ МО СРСР, або ПГУ КДБ СРСР. Чесно кажучи, стикаюсь з людьми такого рівня вперше. Їх голови працюють швидше сучасних компів. І на пенсії їм явно не вистачає адреналіну… …А далі все просто. Після раптового прориву фронту, виникла загроза оточення, чого німці, після Сталінграду боялися панічно. Вони фізично не встигали вивезти з Вервольфу все, що треба. Навіть підірвати ставку Гітлера не встигли. Відійшли, підтягли підкріплення, через три дні ставку відбили, підірвали і відступили. Якісь цінності, документи запакували у спеціальні мідні контейнери, загрузили у три легких танки з складу охорони ставки і закопали. Згідно схеми, є ще один важкий танк-сейф типу «Тигр», теж закопаний і два важких танки зіштовхнули у воду. Один у якійсь водоймі на глибині 3,5 метри, інший на десятиметровій глибині. Можливо, якісь закопані танки евакуювали. Возитися у березні 1944 року, в мороз, із затопленими машинами, поруч з лінією фронту, ніхто не став. …Маємо чотири танки-сейфи, закопані в певному районі. Трохи віддалік, ймовірно, ящики. Якщо навіть до них встигли добратися зондеркоманди, сумнівно, що почали б возитися з бронетехнікою. Значить можна знайти чотири цілісіньких німецьких танки, з цінним вантажем, якийсь тайник… Плюс два важких танки під водою з вантажем! Зверніть увагу, біля одного з них хрест і дві рисочки… Можливо легенда про двох заварених всередині есесівцях правда? Шість танків-сейфів і тайник ставки Гітлера «Вервольф»!!!» Та стаття стала справжньою сенсацією у вузькому колі пошуковців і скарбошукачів. Широке коло читачів віднесло її до жанру пригодницької літератури. Даремно. Бо знайшовся свідок подій поблизу «Вервольфу»! «З листопаду 1944 по серпень 1948 ми жили в лісництві поряд з "Вервольфом". Дідусь працював лісоінженером. Я ще пам'ятаю численні розбиті тигри та пантери, в яких ми, малеча, влаштовували схованки. В 1948 році, діда схопили і замордували бандерівці - вирізали на спині двоголового орла (він був білогвардійським офіцером, учасником льодового походу Лавра Корнілова) і прикрутили колючим дротом до могутнього дуба. Він ще прожив два дні, після того, як його відкрутили від дуба та привезли до лікарні. Бандерівці катували його, щоб він назвав місця не виявлених схоронів Вервольфу та якихось тигрів. Ні про ті схорони, ні про ті тигри він нічого не знав, то й не сказав. За це і закатували. Отже, Степан Бандера, який після свого першого арешту ніколи в Україні не був, з Німеччини наказав своїм поплічникам знайти ті цінності, що були сховані в Вервольфу. Недаремно ж Гестапо посадило його за нецільове використання коштів, виділених на боротьбу зі Сталінським режимом! А це означає, що десь на вінничині в річці чи озері, чекають на відкриття танки з нацистськими скарбами. То ж автор відкрив дуже цікаву сторінку нашої історії! Володимир С-В, Львів». Почалося листування: «Я жил рядом с Вервольфом, когда мне было от трёх до семи лет. Помню разбитые танки и самоходки. Помню, как дедушка вынимал из них моторы и акумуляторы, снимал провода и лампочки и делал из всего этого дизель-электростанцию для лесничества. Помню, как он разрезал огромные бочки и делал из них лопасти для ветряков, которые заряжали акумуляторы и в лесничестве был свет, даже когда солярка и бензин закончились. Помню, как он выливал из гранитной крошки жернова, а потом соорудил водяную мельницу, которая не только молола зерно, но и тоже заряжала акумуляторы. Помню, как мы, малышня, игрались на грунтовой дороге у развилки возле лесничества и к нам подошла толпа каких-то помятых, дурно-пахнущих мужиков и один, в защитной форме, спросил, далеко ли лесничество и есть ли там солдаты. Самый старший из нас - Боря Левицкий, ответил, что в лесничестве сейчас много солдат и у них есть ручные пулемёты.Толпа быстро пошла дорогой от лесничества, а мы побежали домой и предупредили взрослых. Самый старший из ребятни лесничества Гришка, не помню фамилию, сел в лодку и, переправившись на другой берег Буга, побежал в село (там был телефон), чтобы предупредить о бандеровцах. Помню, как в конце лета пропал дед, а через несколько дней его привезли из леса с кровавой, гноящейся раной на всю спину. Бандеровцы прикрутили колючим проводом к дереву и вырезали на спине двуглавого орла. Помню злых дядек в форме и синих фуражках, которые допрашивали его, умирающего, не давая перенести в лодку и переправить на тот берег, чтобы перевезти в больницу. Помню его похороны на кладбище в селе на другой стороне Буга. Помню, как приехал отец, которого я увидел впервые. В военной форме, с орденами, но без фуражки. Помню, как ехали машиной с двумя цилиндрическими махинами газгольдеров по бокам до Винницы в 1948. Помню высохшие трупы на обочинах дорог. О Вервольфе я никогда не напишу». 1948 рік! Не найкращий час для такого далекого і небезпечного рейду. Вже зрозуміло, що то була група особливо перевірених бійців СБ ОУН. І вони знали про закопаний, а не затоплений танк «Тигр». Скоріш за все орієнтувалися за тією приблизною схемою, яку ми вже опублікували. Але без коду, знайти щось за нею неможливо! Хоча, якщо і знали про затоплені танки, відкрити їх і щось дістати без спеціального спорядження, не змогли б… Значить документи СС і Аненербе потрапили в ОУН між березнем 1944 і серпнем 1948 року. Пошукова експедиція ОУН до Вінниці закінчилася без результату. Нічого крім золота, срібла, діамантів не могло спонукати пройти такий шлях. Це розуміли і радянські спецслужби. Швидше за все, спецгрупа ОУН благополучно повернулася на базу. Або вся загинула. Можливо, хтось потрапив у полон пізніше, але нічого не сказав про ставку. Ймовірно, рядові нічого і не знали, а старшина вміла мовчати. …Ми почали співставляти деталі зашифрованої схеми із спогадами свідків. Вирахували кілька перспективних місць для пошуків, які плануємо дослідити з детектором. Крім того, залучили потужну команду біоенергетиків, яка вже два рази, правда не дуже вдало, нас направляла. Необхідно здійснити кілька виїздів у Вінницьку область. Сподіваємося на підтримку Вінницької ОДА і кількох музеїв з національним статусом. Адже, танки не підуть до приватних олігархічних колекцій… Лише в державні музеї! (Чесно кажучи, у скарби ми давно не віримо, хоча…) І вже на старті, дякуючи нашим інформаторам, вийшли на слід ще одного затонулого у 1944 році, німецького танка… Експедиція обіцяє бути веселою… Зрозуміло, наші більш ніж скромні можливості, не дозволяють провести щось масштабне… Потрібні спонсори! Приєднуйтеся! Такі пригоди відбуваються не часто… Віктор Тригуб, редактор журналу «Музеї України»
Олександр Филь, начальник Центрального музею Державної прикордонної служби України: -Щиро бажаю успіху членам експедиції! Розумію, як складно щось знайти у тій місцевості. По доброму заздрю журналістам-романтикам, які вирішили провести частину літа в лісах, болотах, біля багать… Співробітники нашого музею завжди готові надати різнобічну консультаційну допомогу! Легенду про закопані і затоплені німецькі танки я теж чув. Все може бути… Хай щастить! Іван Вікован, директор Національного музею-заповідника «Битва за Київ у 1943 році»: -Наш музей всіляко підтримує експедицію! Більше того, основні її учасники є членами пошукового загону при нашому закладі. Справа в тому, що жоден військовий музей України не має в експозиції бронетехніки Вермахту. Свого часу, всі трофейні зразки було відправлено на переплавку. І цей факт є значним пробілом у відображенні правдивої картини війни. Якщо диво відбудеться, шість танків буде знайдено, Нацмузей готовий взяти участь у їх підйомі за умови, що один з танків надійде у наше розпорядження… Сподіваємося на успіх! | |
Переглядів: 738 | Коментарі: 116 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 36 | 1 2 3 4 » | ||||||||||
| |||||||||||
1-10 11-20 21-30 31-36 | |||||||||||