Незабаром 8 березня,  і всі готуються вітати прекрасну стать – жінок. Свято гарне, але якесь відлюдькувате, бо в людей навколо все не так.

  Про історію Міжнародного жіночого дня пересічний українець знає мало і святкує за інерцією звичайного «совка». Може, десь чув, що це свято запровадили на честь дня народження чи то Клари Цеткін, чи то Рози Люксембург, які були полум’яними революціонерками… Нині за них почали заступатися та розшукувати їх справжні дні народження, які буває у декого просто «роздвоюються» і докопатися до історичної правди через 100-120 років не завжди таланить

  Пропозиція святкувати день восьмого березня, як жіноче свято виходила від Клари Цеткін. Вона його озвучила на Міжнародній конференції жінок-соціалісток у Копенгагені 1910 року. Але кажуть, що не на честь самої себе, бо народилася вона нібито  5 липня. А от у її подруги Розалії день народження - 5 березня. Це вже ближче. Та між ними одного разу пробігла чорна кішка - Роза стала коханкою Клариного сина Костянтина, від якого була старша на 15 років.

 Втім, деякі дослідники стверджують, ця дата у давнину була професійним святом єврейських повій. Нібито цифра «8 є сакральним знаком сороміцької символіки - ну як зараз 69». Інші кажуть, що до цього причетні німецькі повії, які 1909 року разом з феміністками під проводом тієї ж Клари провели маніфестацію за права жінок. Нарешті відомо, що 8 березня 1895 року путани американського Чикаго вийшли на демонстрацію з вимогою виплатити зарплату матросам, у котрих не було грошей, щоб розраховуватися з ними за послуги. Втім, за іншими даними, демонстрація цього дня була не в Чикаго, а у Нью-Йорку, до того ж через 13 років, і то були не повії, а звичайні трудівниці. То чи не день повій зробили святом ?

 А  деякі історики  беруть і відсилають усіх цікавих до Біблії. У "Книзі Естер (Есфірь)” розповідається про історію єврейського свята Пурім. Героїня книги - вихованка й племінниця єврея Мордехая - врятувала життя перському цареві Артаксерксу. Він за це зробив її своєю дружиною, не знаючи, що вона єврейка. Міністр Аман (Гаман) домігся дозволу царя знищити усіх євреїв у царстві, бо дуже їх ненавидів. Він кинув жереб (пур), щоб призначити день погрому. Випало на 13 число місяця адара. Естер прийшла до чоловіка і відкрилася йому. Артарксеркс був так вражений, що змінив своє рішення на протилежне: "…царь позволяет Иудеям, находящимся во всяком городе, …убить и погубить всех сильных в народе и области, которые во вражде с ними, детей и жен, и имение их разграбить” (Есф. 8, 8-11). Амана повісили разом з десятьма його дітьми. Всього за «єврейською наводкою» було знищено 75 000 персів.

З того часу уже 2,5 тисячі років у період між 20 лютого і 25 березня (день святкування змінюється відповідно до місячного календаря - як і Пасхи) євреї святкують день свого чудесного порятунку - Пурім. У 2011 році Пурім, за єврейськими джерелами, випадає на 20 березня. Що не говоріть, але як не дивно дуже багато слідів від «єврейських ніг»…

  Ленінська "Правда” 1917 року називала 8 березня "Днем Жіночого Робітничого Інтернаціоналу”. Більшовики намагалися залучити жінок до поширення революційних ідей. Цікаво, що Клара Цеткін - єврейка, а на чолі усіх революційних переворотів початку ХХ століття були саме вихідці з єврейського народу. Тому у любому випадку день 8 березня – «день дикої Клари», що була ініціаторкою створення такого свята.

 В останні десятиліття капіталістичної відлиги це свято уже втратило нібито будь-який ідеологічний підтекст, але слід знову визнати, що воно  не святкується в усьому світі. Відзначають його в Європі лише в чотирьох країнах - Росії, Україні, Білорусії і Молдові. В Польщі, Румінії, Сербії, Угорщині та інших про це вигадане дивацтво давно забули. А що за межами Європи?  Куба, Китай, КНДР, В’єтнам… То з ким ми і де торуємо український шлях? Де ми досі знаходимося? Які ми смішні і дивні…

 Мої родичі з Туреччини (послав таких Господь),  святкують, як і увесь світ День матері у другу неділю травня, але на додаток через два тижні вітають мене з Днем батька. А ми чому про таке не чули? Які ми далекі від  навіть від сусідньої Туреччини, і не тому що вона за Чорним морем, але і цивілізаційному плані.

 Свято, як привід стає в Україні смішною та дивною іронією  дикуватого пост совкового суспільства. Але чому не як у всіх людей ? До таких ідеологічних дивацтв минулого належить  «практика свят» не лише 8 березня, але і 23 лютого та інша спадщина  - дня радянської молоді, низки професійних свят, що дивним чином навіть почали «плодитися». Чомусь досі не помітив дня двірника, посудомийки, вахтера, контролера, прибиральника та низки інших, що не гірші за лікарів, вчителів та адвокатів.

 Та все ж прикро за наших жінок, що їх свято  булоь ідеологізовано і того досі не позбулося. У весни   є 92 дні,  і свято є куди «пересунути» подалі від савкового похмілля, щоб не позбавляти прекрасну стать уваги. А чому б це не робити у травні, як у всьому світі? Раніше про таке навіть патякати було небезпечно,  і не через жінок, а через червону пролетарську ідеологію, яка і досі привидом витає над Україною, завиває голосами симоненків, вітренків та їх компанійців. Свято взагалі доречно було зробити в перший день весни або весняного рівнодення,бо все прокидається і відрожується в природі. Але поки ми з КНДР, Кубою, Росією та Китаєм. Все якось по–азійськи, але кажемо після цього, що ми європейці. В європейській Україні до приходу азійців був матріархат, а потім у в повазі то жінки і поза цим збереглося багато його залишків. Тому можливо є доречним шукати точну дату там, щоб святкувати, але не під наглядом «привиду»  8 березня. В цьому році  8-ме припало на великодній піст, і за свято «взялася» навіть церква, взмолилася не грішити додатково виправляти помилки минулого.

Анатолій Авдєєв