Діаманти «Сірої колони» Гітлера

Легенда про «діамантовий» танк тихенько стає хітом для скарбошукачів! Вже кілька великих пошукових загонів відрядили до міста Бар розвідувальні групи. Ми побоюємося, що підводний пошук почнеться просто взимку! Будуть розбивати лід і аквалангісти скануватимуть дно металодетекторами. Не треба недооцінювати можливості пошукових клубів – у них є відповідні фінанси, прекрасне обладнання…

Приємно, що публікації на сайті «Музеї України» відслідковує така кількість людей з різних країн. Ми вдячні анонімним ветеранам спецслужб, які передали нам схему маршруту руху, як ми підозрюємо, «Сірої колони» охорони Гітлера, від вінницької ставки фюрера до мосту у місті Бар. Там чітко позначено місця затоплення двох танків – прямо у Барі в річці Рів на глибині 10 метрів і ще одного, неподалік, на глибині 3,5 метрів… Існує велика ймовірність, що танки так і не підняли, а у їх вантажі є якісь значні цінності. Кілька експертів переконали нас, що мова йде про діаманти…

Вперше я почув про цю історію від сина колишнього співробітника ЦК КПУ, офіцера, який у 90-х роках минулого століття брав участь у великій експедиції до Бару. Тоді велика київська фірма ретельно обшукала дно ріки в районі старого мосту. Нічого не знайшли – або шукали не там, або танк замулило, а зверху закидали будівельним сміттям… Можливо, організатори пошуків мали доступ до якихось документів КДБ, свідчення полонених? Я отримав аж занадто багато деталей. Що танк у складі невеликої колони вели два офіцери СС. Що весь боєкомплект вигрузили, натомість взяли якийсь цінний вантаж. І що під час руху люки заварювали. Так той танк і шубовснувся у воду.

Маємо класичний випадок сірої зони історії. Очевидець пошуків, красива легенда, дивна схема, яку слід накладати на німецьку карту.

Перевірити цей міф досить просто.

Потрібно вирахувати місце, де був старий міст. Теоретично, це поруч з новим мостом. Достатньо двох аквалангістів з потужним металодетектором і кілька днів. Танк не голка. До того ж, маємо спогади про пошуки ще у радянські часи потонулої дівчинки, яку водолази знайшли саме завдяки танку – зачепилася сукнею.

Якщо знайдуть, ніяких дорогих підйомних робіт не треба. Достатньо відкрити люки, переконатися, що є останки двох есесівців, дослідити вантаж. На золото і діаманти, якщо вони там, річкова вода ніяк не вплинула.

Кажуть, що у ставці Гітлера «Вервольф» під Вінницею було багато цікавих об`єктів. Можливо, саме там концентрувалися і певні цінності, вилучені як з музеїв, так і у приватних осіб.

Наші нові анонімні друзі переконують, що у ставці постійно були представники таємничого інституту СС «Аненербе». Зондеркоманди археологів, істориків, хіміків активно досліджували різноманітні древні культові споруди, замки, печери. Шукали якісь книги, старі документи, скарби. Багато чого знайшли. Можливо теж зберігали у ставці? Більш надійного місця не було.

Отож, пошуки танку у Барі мають стратегічне значення. Ми одразу підтвердимо чи спростуємо чимало теорій.

Збереглося багато свідчень і документів про систему охорони бункерів Гітлера. Зенітні гармати, бронетранспортери, танки згадуються скрізь. При передислокації вони отримували код «Сіра колона». Можливо ми натрапили на її слід? З діамантовим блиском?

Ця пригода має ще один нюанс. Вірніше, сенсацію. Ми оприлюднили повідомлення таємничих друзів, анонімних ветеранів, що у них є доступ до архівів СС і Аненербе, захоплених радянськими спецслужбами у схроні Служби безпеки ОУН. Сайт «Музеї України» про те коротко написав, викликавши ажіотаж у певних колах. Мені ще ніколи не пропонували гонорарів у 100 тисяч доларів…

У телефонному режимі, а мої інформатори постійно змінюють номери, ми домовилися, що кілька фотокопій  вони надішлють електронною поштою, а копії документів Аненербе з схрону ОУН, привезе гонець і покладе в обумовлене секретне місце. Конверт з кількома невидимими позначками передали. Я  отримав повідомлення. Один з членів редколегії майже відразу відкрив скриньку, яка виявилася порожньою. Нас хтось випередив! І можливості того Когось великі. Отримали ще одне підтвердження, що всі наші телефони прослуховуються. Для чого було викрадати документи призначені для публікації? Нас переконують, що хлопці молоді, недосвідчені. Їм теж цікаво долучитися до такого розслідування. Конверт повернуть десь за тиждень… Чекаємо.

Згадалося, що у далекі вже роки раннього президента Ющенка, коли наша команда вперше потрапила в епіцентр кількох шпигунсько-політичних міжнародних скандалів, козацькі регалії, шабля Мазепи, пошуки документів в закритих спецхранах, мільярдних скарбів, тодішній шеф однієї спецслужби розпорядився створити суперсекретний відділ розшуку скарбів. Очолив його полковник з українським прізвищем. Колись ми про них навіть згадували. Чомусь команда часопису «Музеї України» вважається найбільше поінформованою в процесах пошуку скарбів. Може забагато про це пишемо? Деякі наші відкриття і розслідування потрапили до підручників. Про те, як ми їздили шукати золотий запас Кубанської республіки, йшли слідами трьох козацьких спецгруп із золотом та діамантами, вирахувавши приблизні місця у Донецькій області, можна фільм робити. Наша розповідь про Парутинський десант із врангелевського Криму за золотом Сагайдачного моментально стала легендою. Вже не згадуємо розшуки культурних цінностей у кількох країнах, картини, у тому числі доктора Менгеле, бункер СС в Альпах, кортик з шифровкою з Антарктиди…

Ми журналісти. Ставимося до тих пригод з гумором, радуючи читачів гострими сюжетами розслідувань, які йдуть в режимі реального часу, перетворившись у якісь чудернацькі реаліті-шоу. Щиро кажучи, я особисто не вірю, що ми знайдемо скарб. Нас цікавить процес, таємниці, легенди… Містика аж занадто переплелася для нашої команди з реальністю. Перевірити щось можна лише особисто – зробити крок у темряву.

Отож, крок перший – затонулий танк у місті Бар. Знайдемо? Крок другий – розібратися з архівами Аненербе і СС з схрону СБ ОУН.

Як сказала моя дуже реалістична у подібних справах, на моєму досвіді, дружина, у першому випадку знайдете купу іржавого залізяччя, у другому – мішок пожовклих паперів. І це теж буде результат.

Очікуємо нової інформації. А до ставки Гітлера і мосту в місті Бар варто поїхати…

Віктор Тригуб, редактор журналу «Музеї України»