Вороги Світового уряду

Ось вона, запланована сенсація. Після розпаду СРСР, вище керівництво КГБ організувало вивіз двох вагонів суперсекретних документів з Києва до Москви. Керував процесом генерал Голушко. Виникла легенда.

Пройшло багато років.

Раптово, про ці вагони згадує генерал КГБ Є.Марчук. Як про легенду.

Генерал КГБ-СБУ-ФСБ М.Голушко посміхається: «Навіщо вивозити документи, якщо перші примірники і так в Москві!». Архіви залишаються легендою…

…Я вкотре здивувався аморфності українських журналістів. До Києва приїздить чільний діяч міжнародних спецслужб. Написав глибинну книгу про початок української незалежності. На літературну зустріч приходить еліта КДБ УРСР. Що саме по собі є першокласною сенсацією! Жодної телекамери! Кілька газетних журналістів і представник Радіо «Свобода» (що дуже зрозуміло).

Свого часу ці люди були сталевою гвардією КПРС. Невидимою і ефективною. Вони і досі реально впливають на внутрішню політику багатьох країн і деякі міжконтинентальні процеси.

Боротьба з світовим імперіалізмом і міжнародним сіонізмом була їх пріоритетом. Відповідно, саме вони були головними ворогами таємного Світового уряду, злочинну діяльність якого на просторах колишнього СРСР, ми всі спостерігаємо щодня. Вірніше,  живемо у цьому керованому хаосі… Лише тепер ми починаємо розуміти те, про що говорили офіцери КДБ двадцять років тому.

У Центральному музеї Збройних Сил України відбулася презентація двохтомної книги «КГБ Украины. Последний председатель». Автор – Микола Михайлович Голушко.

Досьє.

М.М.Голушко. Народився 1937 року у Казахстані. Закінчив юридичний факультет Томського університету. Служив у контррозвідці, 5 відділі (боротьба з ідеологічними диверсіями) в Кемеровській області. Потім – в керівництві 5 відділу КДБ СРСР.

1984-87 – заступник начальника Секретаріату КДБ СРСР, начальник Чергової служби КДБ.

1987-91 – Голова КДБ України, член колегії КДБ СРСР.

З серпня до листопада 1991 року – очолював Службу національної безпеки України.

Після путчу повернувся до Москви.

Був начальником Секретаріату КДБ СРСР до січня 1992 року. Потім – заступник міністра безпеки Росії.

До вересня 1993 року, виконував обов‘язки міністра безпеки РФ.

18 вересня 1993 року, призначений міністром безпеки Росії. Перший директор Федеральної Служби безпеки РФ.

Нагороджений орденами Червоної Зірки, орденом «Мужність», медалями.

Син полковник. Троє онуків, двоє правнуків.

Книга написана на основі документів, не дуже відомих громадськості. Ймовірно, саме тих ПЕРШИХ примірників, що мирно зберігаються у Москві.

Генерал опинився в Україні після Чорнобиля. Розслідував причини. Зачищав апарат. В курсі багатьох нюансів. Його свідчення – надважливі.

Промовистий факт – після аварії на ЧАЕС, найбільш компетентні вчені-атомники НЕ ХОТІЛИ давати чесні оцінки масштабів аварії, робити прогнози! Боялися партійного керівництва. Тим, хто намагався щось сказати, наказали мовчати. Виявилося, що серед атомної еліти СРСР не було агентури КДБ!

Ще до катастрофи, оперативні матеріали місцевого відділу КДБ про тривожний стан на станції були розцінені як дезінформація. Офіцери були покарані…

М.Голушко пише, що основна увага приділялася оперативній розробці версії про диверсію на ЧАЕС. Дав кілька натяків. Сторінку 271 першого тому, треба перечитати кілька разів. Цитата з Академіка Александрова – неначе диявол КЕРУВАВ і ПІДГОТУВАВ вибух! Особисто я зрозумів, що диверсія була… І публікації в певній специфічній закордонній пресі останнього часу, те лише підтверджують. Генерал явно знає більше…

А що за спеціальну роботу проводили співробітники ЗАСЕКРЕЧЕНОГО підрозділу центрального апарату КДБ СРСР генерал-лейтенанта В.Горшкова? Центральний апарат і без того був суперзакритим. Якщо там створювався ЗАСЕКРЕЧЕНИЙ підрозділ… Оце таємниця! Загін генерал-майора В.С.Орлова. Героїчний труд… Це у той час, коли реактор і реакторний зал, висотою 73 метри, були повністю зруйновані. Продовжувалися неконтрольовані фізичні процеси. Температура сягнула 2000 градусів! Водозабірник був заповнений страшенно брудною радіоактивною водою. Фон – в МІЛЬЙОН разів вищий норми! Якби туди прорвався розпечений графіт – тепловий вибух. Кінець.

Перед вибухом проводився НЕСТАНДАРТНИЙ експеримент. Його розробила контора ДАЛЕКА від ядерних проблем! Контроль за НАЙВАЖЛИВІШИМ параметром безпеки був ВІДСУТНІЙ! Панове генерали – ось на цій ланці і вираховуйте ДИВЕРСАНТІВ! Де люди з тієї контори нині? І взагалі, просто відслідкуйте долю персоналу ЧАЕС з моменту 26 квітня 1986 року. Уже все зрозуміло. Чи мертві не говорять?

І тут випливає загадкова фігура Генсека Михайла Горбачова. Іде цитата. Він би хотів, щоб ніхто винний не був(!!!). Я зрозумів правильно?

На зустрічі говорили про психологію зрадників. Звучали гучні прізвища. І Горбачов, і Бакатін, і Єльцин, Калугін…

Я зрозумів, що ці люди зробили висновки…

Ще одна загадка. ПГУ КГБ і Чорнобиль. Тоді очолював Крючков. Резидентури за кордоном.

За кілька років до аварії, отримали унікальний доступ до проектів АЕС. Мабуть в США? Чи Франція? Розвідці вдалося вивезти, з ризиком для НЕЛЕГАЛА (!) кілька ЧЕМОДАНІВ документації!

Але, їх не хотіли використовувати в атомній промисловості СРСР!

Згадується робота українських розвідників на чолі з А.Ширковим. І все. А цікаво!

Про Щербицького.

Виявляється, йому не повідомили всієї правди про аварію. 1 травня він був на демонстрації з малим онуком… В Чорнобилі він був 2 травня…

Цю книгу треба читати неспішно. З олівцем. Розшифровувати між рядків. Думати.

Тираж лише три тисячі. Раджу сканувати і вивісити в Інтернеті.

Мені дістався лише перший том. Основні сенсації у другому. Дістану – напишу.

Рецензії можна писати чи не на кожну сторінку. Інформація аж занадто концентрована.

Згадується, у перебудовні роки М.Голушко з колегією КДБ УРСР, чи як вона там називалася, приходив на зустріч з колективом газети «Комсомольское знамя», де я тоді працював. Говорили про зовсім інше. Репресії Сталіна, демократія… Не про те говорили. А хто ж знав!

Про гостей.

Були генерали  Є.Марчук, О.Скіпальський, Л.Деркач, І.Смешко, армійські… Колишній прем‘єр В.Фокін. Кілька десятків явно дуже не простих людей.

З політиків побачив лідера партії «Нова сила» Юрія Збітнєва. Познайомився. Як і з генералом Скіпальським, якого Партія снайперів колись висувала у Президенти.

Знайомий, що читає мої гумористичні літературні твори про Маленьку партію снайперів, весело підморгнув, процитувавши мою ж фразу про літературні гуртки Партії снайперів – типу збирайтеся, читайте цікаві книги, обговорюйте…

От люди зібралися. Обговорили.

Хотілося б, аби вони приєдналися до МПС. Чи хай Партія снайперів приєднається до них. Літературний гумористичний процес. Творчі метання.

А якщо серйозно, мені здалося, що скоро у Києві відбудуться якісь знакові події. Інтуїція. От лише які?

Читаю книгу. Висновками поділюся.

Віктор Тригуб, редактор журналів «Музеї України», «Нова Січ», автор жарту про Маленьку партію снайперів