9 травня до Губівської середньої школи на зустріч випускників 1965 року завітав і Шевченківський лауреат в галузі літератури 2010 року Дмитро Іванов. І мабуть саме через це свято видалося потрійним.

   Вивчаючи сторінки біографії лауреата Шевченківської проемії 2010 року свого земляка, поета і журналіста Дмитра Іванова, відкрив дивину – ми в різні роки працювали в одній газеті. За Дмитра вона була «Зоря комунізму», а коли до неї прийшовя, то вона вже втратила не лише надії на комунізм, але і друге слово взагаля і була «Зорею». До переїзду в Київ та Чернігів, де зараз мешкає Дмитро Йосипович, він якось був поруч. І в примиському селі з цікавою історією, і в студії «Сівач», і в згаданій газеті. І дуже чудово, що його вірші пережили високий злет та оцінені за заслугами.

 Як розповів голова обласного відділення Національної  спілки письменників Василь Бондар, Кіровоградщина на перетині ХХ та ХХІ століть переживає певний  літературний шевченківський ренесанс. Три письменники, що народилися у нашому степовому краї: Григорій Гусейнов, Валерій Базилевський та Дмитро Іванов стали лауреатами найвищої мистецької премії України.

 Цікава біографічно-географічна історія з народженням та навчанням Дмитра Іванова. Народився поет у селі Тарасівці Новгородківського району, але за десять років до його народження це село було… Губівкою. Радянська влада, використала природний поділ села річкою Інгул і проголосила лівобережну частину Губівки Тарасівкою, та ще й розвела села по двох різних районах. Нині районною столицею Губівки є селище Компаніївка, а Тарасівки – Новгородка. В Тарасівці була лише восьмирічка, і тому вся її молодь долаючи водний рубіж здобувала середню освіту в Губівці.

 Випуск 1965 року з Дмитром Івановим для Губівської школи знаковий, і навіть не через Дмитра Йосиповича, а через його клас, над яким зійшла якась невидима зоря. Саме цей клас дав школі перших золотих та срібних медалістів. Заспів вийшов далим, і нині школа тримає першість за кількістю медалістів в Компаніївському районі.

 В день зустрічі сільська рада підготувала для своїх випускників, до їх 45-ї річниці випуску невеличкий концерт, а випускники квіти своєму класному керівникові.

 Не обійшлося і без шкільного вальсу випускників. Відкритий урок у класі пройшов весь у споминах про далеку юність. А Дмитро Іванов подарував рідній школі сучасний компютер та цифровий фотоапарат редакціїй районної газети «Степовий край». Мадручи з гостями та класом-ювіляром невеличкої сільської школи, сприймав її за невеличкий музей. Стенди з медалістами, стенди з випускниками, якими пишається школа та, на жаль, уцілілі залишки з розореного музею іншого відомого земляка і те ж поета Демьяна Бєдного (Придворова). Через останню обставину до школи час від часу заїздять навіть туристи, здебільшого з сусідньої Росії. Школа цікава своєю старовиною будвлею 1903 року, в який колись мешкапв заможний пан. Але кріпацтва село не знало і дихало вільно, вирощувало хліб,  вишенево-яблуневі сади та дітей, які ставши дорослими прославляли рідну Губівку.

 Похід до стін рідної школи завершився покладанням квітів до пам’ятника та могил визволителям  села та дошки односельчан-переможців, та фотографування класом  з вчителями, почесними гостями та сільським головою. Серед почесних гостей були колеги Дмитра Іванова кіровоградські письменники та журналісти Василь Бондар, Олександр Сікорський, Сергій Колєсніков, Роман Любарський, Генадій Рибчинков, Іван Козун та інші. Колега-журналіст та однокласник і друг Дмитра Іванова Василь Перевєрзев показував рідне село,  де приємно здивував своєю чипурністю та доглянутостю сільський цвинтар. Ті, хто поїхав на помешкання до міста квітами вшановували могили батьків, змахували сльози та ділилися споминами про вже спочилих однокласників.

 Не дивлячись на згубну назву Губівка не загубилася і не дала себе загубити. Хоча з пятитисячного села дуже скорротилася в чисельності мешканців. Але місцина навкруги чудова. А назва села походить від губи, яку утворює  річка Інгул в його околицях. Губівська частина села була місцем поселення відставних солдат та офіцерів, а інша ліобережна, що стала Тарасівкою була  суто українською і козацько-селянською. Ще у 1878 році в селі була вже земська школа та центр Губівської волості. Нині про цю сиву давнину в селі дописують його історію. А вона поетично цікава двома відомими поетами та тисячами щирих хліборобів.

 Свято продовжувалося читанням віршів, музикою, піснями,  серед яких були пісні на слова шевченківського лаурета в авторському виконанні, даруванням книжок з автографами. Де таке ще почуєш та побачиш, як не в Губівській школі?