Таке диво трапилося завдяки зустрічі з потомком Тараса Григоровича по лінії старшої сестри Катерини Вячеславом Шкодою в Українському клубі в Кіровограді. Саме він в 60-ті роки минулого століття організував у Знам’янці спочатку кімнату-музей Кобзаря, яка з часом переросла в районний краєзнавчий музей «Кобзареву світлицю»

Розповідаючи про культурне життя міста завжди говорять, що є  у Знам'янц і Палац культури, шість міських бібліотек, школа естетичного виховання імен іМ.В.Лисенка та музей Тараса Шевченка "КобзареваСвітлиця", який очолює на громадських засадах родич Т.Г.Шевченка, краєзнавець В'ячеслав Євгенович Шкода. У 2002 Вячеславу Шкоді було присвоєно звання "Почесний громадянин міста Знам'янки".

 Багато років В'ячеслав Євгенович складає родовід великого кобзаря. На зустрічі розповіда здебільшого про нащадків роду, що мешкали і мешкають на терені сучасної Кіровоградщини. За словами пана Євгена серед нащадків поета по різним гілкам є чекісти, білогвардійські генерали та багато інших цікавих особистостей. На Кіровоградщині нащадки проживають в Кіровограді, Знам’янці та Світловодську, але лишеВ'ячеслав Євгенович Шкода веде багаторічне дослідження родоводу поета. Музейний відділ присвячених кобзареві у Знам’янці  постійно поповнюється і давно міг би вийти за межі одного залу.

Цікавим моментом зустрічі  з нащадком поета була розповідь про сфальшовану хату в садибі кобзаря. Насправді в тій тіснині жила не вся  родина Шевченків з тією кількістю дітей, а лише старша сестра Тараса Марія, що була сліпою. З цієї причини вона жила окремо, у тому флігельку під доглядом родини. Подвір’я та будинок  насправді були у три-чортири рази більшими. Незважаючи на кріпацький соціальний стан, родина  Шевченків бідною не булла, і всім відомі вівці, які малий Тарас пас у дитинстві не були панськими. Батько  поета Григорій був письменною та освіченою людиною і був економом у пана Енгельгпрдта та керував валками чумаків.  Все, те про що ми чули з дитинства, і той імпровізований музей на Черкащині, за слова нащадка, є нічим іншим, як витвором радянської пропаганди. Бо не можливо  ж було  при такому «не музейному» стані речей пояснювати чому господарське подвір’я кріпака  Григорія Шевченка було багатшим та у чотири рази більшим ніж подвір’я українського радянського колгоспника.

 Дотик до Кобзаря  за участі з В’ячеславом Шкодою і цього разу був приємним і по-своєму несподіваним. З паном  В’ячеславом Шкодою спілкуватися доводилося неодноразово і раніше, але кожного разу це несподівано та захоплююче. Розпитував у нього і про близького друга Тараса Григоровича земляка з Нової Праги Григорія Честахівського,  сліди якого губляться пізніше.

Остання зустріч у Кіровограді, під час засідання українського клубу запам’яталася ще демонстрацією  багатьох раритетних сімейних реліквій, до яких торкався особисто і сам Тарас Григорович. Енергетика речей та аура навколо самого  В'ячеслава Євгеновича Шкоди  чарівно вплинули на присутніх і нікого не залишили байдужим.

Анатолій Авдєєв