Згадана премія с муках з третьої спроби була заснована у 2002 році, за часів Президента України Леоніда Кучми. Проти її заснування чинили шалений опір депутати- комуністи, які тоді ще зберігали свої впливи у тодішньому «червоному поясі» України. Які епітети тільки не навішували славному землякові, але з зміною складуобласної ради в кінці березня, навесні крига скресла…

 За майже вісім років існує літературна премія імені Євгена Маланюка, а подібних висуванців, ще не було. В згаданій російськомовній збірці віршів лише 13 слів  на  цілих 95 сторінок стосуються України: Київ, Поділ, Андіївський узвіз, Крим, Жашків, Говерла, Дніпро, Біанка, українське поле, Чорний ліс. Зайве говорити, що ті слова погоди у збірці віршів не створюють і про Україну, патріотом якою все життя був Євген Маланюк, не розповідають.

 Звичайнна річ, що походження поета та мова віршування для книжки  були б не головні, як би вона була про Україну та хоча б якимось боком була патріотичною. А так пан Роман, народжений в українському місті Кіровограді пише про Єрусалим та інші речі, що не стосуються українського життя. Його вивання на здобуття літературної премії імені Євгена Маланюка  для такого «оригінального» міста, як Кіровоград не стільки дивне чи не дивне, але є пльовком в обличя українству. Життєве кредо та громадянська позиція віршотворця спрямована на повернення місту колоніальної імперської назви з іменем російської цариці красномовніші за любі його характеристики, як людини та громадянина.

 За державу боляче, в якій знаходяться «громадяни» з подібними пропозиціями та ініціативами… Справа не в походженні пана Романа, а в його ставленні до співгромадян, однієї з  країн , яку з трьох він обрав для свого мешкання. В Ізраїлі його російськомовній книжці, теж, до речі, як і в Росії нічого б не світило. А Україна тим паче не місце, де за таке «обвішуюють Нобелями». Мешкаючи поруч з нами, та зробивши вибір на нашу користь, слід і шану віддавати відповідну.

В різні роки її лауреатами були Василь та Світлана Бондар, Олена Берізка, Леонід Куценко, Петро Селецький, Григорій Клочек, Василь Марко, Світлана Барабаш, Тамара Журба, Леонід Безпалий , Олександр Жовна та інші. На жаль, пан Любарський не для цього ряду. А ще висунута книга в часі не потрапляє під положення премії, в якому на жаль прикро примовчали про мову творів крім номінації «Переклад». За такі висування та перепетії з висуванцями можна сказити мяко і не голосно: «Прикро…» Але краще мабуть голосно, щоб почулиі не наважувались глумитись на українським та Україною.

Анатолій Авдєєв