Хто знущається над нашими пам’ятками?

Як сказав один всесвітньо відомий тиран «кадри вирішують все» і в цьому він безперечно правий.

В той час коли керівництво держави впевнено вказує нам на покращення в усіх сферах нашого буття, то воно, мабуть, до цього списку не включає стан справ в нашій культурній спадщині, а особливо в Національному заповіднику «Софія Київська»

Минуло вже близько півтора роки з часу призначення О. Сердюк на посаду генерального директора Софії, і що від цього отримали пам’ятки та колектив заповідника. А отримали всі ми - занепад пам’яток світового значення, зпаплюження заповідних територій, нові розгортання скандальних будівництва в охоронній зоні Софії, кадрові скандали, лобізм власних інтересів нової адміністрації, кумівство, грошові зловживання та багато чого іншого в тому же дусі.

Накопичилось багато питань на які потрібно відповісти зараз нам і  відповідним органам, мабуть, в недалекому майбутньому. І ось тільки де яки з них:  чому закрили Теплу Софію для відвідувачі, нащо знищили її монументальну виставку, куди ділись з неї автентичні експонати ХІ-ХІХ ст. Де нові наукові дослідження, нові публікації, нові видання. Де поділися цікаві екскурсії, чому екскурсії почали проводити неосвічені, брутальні  дівчата, і нащо вони нечемно ведуть себе з туристам та гостями нашого міста. Навіщо різати під корінь вікові дерева, паплюжити Митрополичий сад. Коли перестануть витрачатись державни кошти на узагальнені концепції та нескінченні обстеження, хоч в штаті є відповідні фахівці, які повинні самі це робити  і за це вони отримують немаленькі державні кошти. Нащо доводити схил Андріївської церкви до руйнування, а її саму до занепаду. Що це за хмільні «сабантуї» в приміщеннях пам’яток. Де логіка постійного шаленого преміювання окремих співробітників. Чому вхід в пам’ятку з квітком коштує 50 грн, а без квітка 30 грн.…...

І саме головне питання - куди дивиться Департамент культурної спадщини та культурних цінностей Міністерства культури України та його ловелас – директор Андрій Вінграновський. Хоч на це питання відповідь всім нам і так зрозуміла: що, мабуть, дивиться наш козак чітко і уперто вперед, а попереду лише посада міністра культури, та міністерське крісло. А чому й би ні. Махнути чарку оковитої, поправити оселедця на лисій макітрі, взяти знатну та вельможну наречену і вперед. І неважно, що попереду треба працювати, працювати і працювати. А у козака в помічниках та поплічниках, тільки подібні директору Софії, нечемні та неосвічені кадри. Ось тоді дійсно перепаде нам всім та нашим пам’яткам.

А жаль.

 Андрій Софійський

Архітектор, пам’яткоохоронець, який вже багато років є членом ІКОМОСу і не може спокійно дивитися на руйнацію наших пам’яток.