Євромайдан із центральної арени для проголошення своєї громадської позиції перетворився в центр заробітку та проживання вже зовсім іншої категорії людей. Новорічні та різдвяні свята знову підтвердили всю алчність і суто бізнесовий підхід братів патріотів, опозиційних лідерів. Корінні кияни стали мимовільними свідками того, як представники західного регіону країни ладні були жебракувати, аби потрапити на свята до рідної домівки. Що поробиш, привезли до Києва за дарма, погодували кілька тижнів, а далі роби, що хочеш. А безкоштовне американське печиво до Сваляви не довезе… 
Свій політичний рейтинг опозиційні лідери підіймають як можуть. Використовують будь-які події і ситуації, перекручуючи їх на свій лад. Таке враження, що незабаром примхи погоди будуть приписувати тим чи іншим політичним подіям. Але це вже лірика. 
А ось про сучасних Остапів Бендерів та їх новий варіант заробітку можна розказати. Наразі життєво необхідно активізувати Євромайдан до активних дій. Однак, народ пустими закликами вже не підіймеш. Немає у людей довіри ні до влади, ні до опозиції. Лідерів опозиції взагалі не сприймають як патріотів своєї країни. Політтехнологи щось неординарне і креативне запропонувати поки нажаль теж не можуть. А продовжувати годувати євромайданівців ніхто просто так не має жодного бажання. Та й гроші самі по собі не малюються. Одна із останніх ідей заробітку і одночасного піару з’явилась у «свободівців». Банальна пожежа застрахованих авто, власники яких за сумісництвом є активісти Євромайдана, вже в котре намагаються переконати суспільство у спеціальних акціях підпалу їх машин провокаторами або представниками влади. Страховку вони отримують, можна сказати, що і авто оновлять, проте мало хто повірить у таке відверто дитяче залякування людей. Вочевидь, було б нерозумно зі сторони влади вчиняти такі дії, адже проти неї в першу чергу все і буде налаштовуватись.
Подивимось до чого ще дійдуть наші голови аби пропіаритись та й звичайно паралельно і підзаробити, адже сутність нашого брата всім теж відома: зиск повинен бути зі всього, а краще з нічого і тільки мені.

Іван Ватрів, "Громадський журналіст”